№ 47545969, 23.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4830/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю.,Хрімлі О.Г.,

при секретарі: Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Хоко» до Київського міського центру зайнятості про визнання наказу протиправним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості про визнання наказу протиправним.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Наказ Київського міського центру зайнятості №661 від 07.11.2014 року.

Зобов'язано Київський міський центр зайнятості прийняти рішення про надання Приватному підприємству «Хоко» дозволу на працевлаштування громадянина Республіки Корея ОСОБА_1.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.10.2014 року Приватне підприємство «Хоко» звернулося до Київського міського центру зайнятості з заявою про видачу дозволу на застосування праці громадянина Республіки Корея ОСОБА_1, на посаді заступника директора Приватного підприємства «Хоко».

За наслідком розгляду вказаної заяви, наказом Київського міського центру зайнятості №661 від 07.11.2014 «Про прийняття рішення щодо видачі, відмови у видачі, продовження дії, відмови у продовжені дії або анулювання дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства», відмовлено у працевлаштуванні іноземця у Приватному підприємстві «Хоко», у зв'язку з «невідповідністю поданих роботодавцем документів вимогам Порядку видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.13 року №437(далі- Порядок №437),а саме, подано прострочену довідку МВС України(а.с.7).

ПП «Хоко» оскаржило вищевказане рішення до Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, відповіддю якого було визнано, що жодним рішенням Київського міського центру зайнятості не визначено строк дії довідки про відсутність або наявність судимості та не доведено до відома роботодавців(а.с.8-9).

Листом №14-14084 від 29.12.14 року Київський міський центр зайнятості повідомив позивача про те,що підстави для зміни рішення, прийнятого 07.11.14 року, відсутні, оскільки дане рішення є повністю обґрунтованим(а.с. 10).

Суд першої інстанції задовольняючи позов, дійшов до висновку, що жодна норма чинного законодавства не зобов'язує роботодавця надавати довідку МВС України про відсутність судимості з чітким встановленням строку її дії, оскільки довідка про несудимість та відомості зазначені в ній можуть змінюватись лише у разі вчинення особою злочину.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Пунктом 2 Порядку №437, встановлено, зокрема, що територіальні органи Державної служби зайнятості в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) видають за місцезнаходженням підприємства, установи, організації (далі - роботодавець) дозволи на застосування на конкретних посадах праці: іноземців чи осіб без громадянства за умови достатнього обґрунтування доцільності застосування їх праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пунктом 6 Порядку №437 для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства, крім осіб, зазначених в абзаці шостому пункту 2 цього Порядку, роботодавець подає територіальному органові:заяву згідно з додатком до цього Порядку;копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи особи без громадянства;копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку;дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інші інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ;довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов'язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці. У разі наявності в роботодавця режимно-секретного органу зазначена довідка подається також за підписом керівника такого органу;довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження;довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження.

Пунктом 24 Порядку №437 територіальний орган приймає рішення про відмову у видачі, продовженні дії дозволу у разі:1) наявності кваліфікованих працівників в Україні (регіоні), які можуть бути працевлаштовані на заявлену роботодавцем вакансію та відповідають вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії), та відмови роботодавця у працевлаштуванні громадян України, які були направлені територіальними органами для працевлаштування (крім рішення про видачу дозволу на застосування праці осіб, зазначених в абзацах четвертому та п'ятому пункту 2 цього Порядку);2) невідповідності рівня освіти, кваліфікації іноземця чи особи без громадянства вимогам, зазначеним роботодавцем в інформації про попит на робочу силу (вакансії);3) наявності, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості роботодавця із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;4) наявності заборгованості із сплати штрафних санкцій за порушення вимог Закону України "Про зайнятість населення"; 5) невідповідності поданих роботодавцем документів вимогам цього Порядку; 6) недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах;7) наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, прийнятого відповідно до статей 26 та 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";8) відбування іноземцем чи особою без громадянства на момент оформлення дозволу покарання за скоєння злочину або здійснення стосовно нього кримінального провадження;9) порушення строків, зазначених у пунктах 5 і 9 цього Порядку.

Тобто, вищевказане свідчить, що існує всього 9(дев'ять) підстав для відмови у отриманні дозволу. Цей перелік є вичерпний та не розширювався.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що Приватним підприємством «Хоко» було подано відповідачу всі необхідні документи, що визначені в п.п. 6, 7 Порядку №437.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування всього Наказу №661 від 07.11.14 року, оскільки даний Наказ прийнятий відносно прав багатьох осіб. Даним Наказом було вирішено права й інших осіб, зокрема, було прийнято рішення про продовження, відмову продовження та/чи анулювання дозволів на застосування праці іноземців. Відповідачем було долучено до справи витяг з додатку до Наказу, де позивач є не єдиним, стосовно якого відповідачем було прийнято рішення. На ці обставини суд першої інстанції не звернув уваги.

Отже, колегія суддів зазначає, що Наказ не може бути скасовано в цілому, підлягає скасуванню лише в частині рішення, що стосується прав та інтересів позивача.

Також колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку, що стосується зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання Приватному підприємству «Хоко» дозволу на працевлаштування громадянина Республіки Корея ОСОБА_1, оскільки це є виключним повноваженням відповідача, тому питання про надання дозволу на працевлаштування належить до дискреційних повноважень відповідача.

Таким чином, зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання Приватному підприємству «Хоко» дозволу на працевлаштування громадянина Республіки Корея ОСОБА_1, було б втручанням у дискреційні повноваження органу в системі органів виконавчої влади.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за для належного захисту прав та інтересів позивача слід зобов'язати відповідача розглянути питання про надання Приватному підприємству «Хоко» дозволу на працевлаштування громадянина Республіки Корея ОСОБА_1.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.160,167,195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного підприємства «Хоко» до Київського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Скасувати Наказ Київського міського центру зайнятості №661 від 07.11.2014 року в частині, що стосується прав Приватного підприємства «Хоко».

Зобов'язати Київський міський центр зайнятості розглянути питання про про надання Приватному підприємству «Хоко» дозволу на працевлаштування громадянина Республіки Корея ОСОБА_1.

В іншій частині позовних вимог - відмовити

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю.Коротких

О.Г. Хрімлі

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.