Постановление суда № 47234749, 21.07.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21.07.2015

Справа № 920/996/15

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П. І., розглянувши заяву б/н від 20.07.2015р. (вх. № 8517 від 20.07.2015р.) Комунального підприємства «Сумижитло» Сумської міської ради про забезпечення позову у справі № 920/996/15

за позовом: Комунального підприємства “Сумижитло” Сумської міської ради, м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Керуюча компанія “Сумитехнобудсервіс”, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Сумська міська рада, м. Суми

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

02.07.2015 року позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним договору № 51 від 25.05.2015 року та додаткової угоди № 1 до нього, укладених між позивачем та відповідачем, а також про зобов’язання відповідача повернути позивачеві паспорти ліфтів у кількості 440 шт.

20.07.2015 року позивач подав суду заяву про забезпечення вищезгаданого позову.

Згідно пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 року № 2), відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосування господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема: наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Оцінюючи у даному разі обґрунтованість доводів заявника (позивача) щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника (позивача) є необґрунтованими.

Перші дві позовні вимоги про визнання недійсним договору № 51 та додаткової угоди № 1 взагалі не потребують ніякого забезпечення, оскільки в разі задоволення позову договір та додаткова угода будуть недійсними з дня набрання судовим рішенням законної сили. Таке рішення не потребує виконання, а відтак відсутні підстави для застосування заходів до забезпечення позову як гарантії реального виконання рішення суду.

Третя позовна вимога (щодо зобов’язання відповідача повернути паспорти ліфтів у кількості 440 шт.) є вимогою майнового характеру, але умовою до застосування заходів забезпечення такої вимоги є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у даному разі – паспорти ліфтів) може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитися за якістю. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 вищезгаданої постанови пленуму Вищого господарського суду України).

В заяві позивача про забезпечення позову стосовно забезпечення другої позовної вимоги є лише посилання на потенційну можливість відповідача передати паспорти на ліфти іншим суб’єктам господарювання, що не є достатньою підставою для задоволення заяви.

З огляду на викладене, заява позивача про забезпечення позову у даній справі задоволенню не підлягає.

Під час розгляду вищезгаданої заяви та дослідження матеріалів справи господарським судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір повністю лише за третю позовну вимогу майнового характеру щодо повернення майна (паспортів на ліфти) в сумі 1827,00 грн., а за перші дві позовні вимоги немайнового характеру щодо визнання недійсним договору та визнання недійсною додаткової угоди судовий збір сплачено в сумі 609,00 грн., а необхідно сплатити по 1218,00 грн. з кожної позовної вимоги немайнового характеру, тобто недоплачено 1827,00 грн. (2436-609=1827)

На підставі всього вищевикладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 65, 66, 67, 86 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

2. Зобов’язати позивача до прийняття судом рішення у даній справі подати суду докази доплати 1827,00 грн. судового збору за дві позовні вимоги немайнового характеру у даній справі.

СУДДЯ П.І.ЛЕВЧЕНКО