№ 47112430, 15.07.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р.Справа № 916/1091/15-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Журавльова О.О.

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 15.07.2015 р.:

від позивача: Шкуренко Л.В., за довіреністю;

від відповідача: Яцевич О.С., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"

на рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2015 року

по справі № 916/1091/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"

про стягнення 1687713,14 грн.

У судовому засіданні 15.07.2015 р. згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" (далі також - позивач, ПрАТ "Страхова компанія "Мономах", Компанія) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі - відповідач, ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", Товариство, скаржник) про стягнення з останнього 1687713,14 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), з яких: основна заборгованість - 937 796,84 грн., інфляційні втрати - 672 569,25 грн.; 3 % річних -77 347,05 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 34 853,34грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором страхування від 23.02.2012 р. № 07.0053/079 ГС, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість щодо оплати страхової премії у розмірі 937796,84 грн., на яку в подальшому було нараховано інфляційні втрати та 3 % річних у вищезазначених розмірах.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.06.2015 р. у справі №916/1091/15-г (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково: стягнуто з ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на користь ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" заборгованість у сумі 937 796,84 грн.; 3 % річних у сумі 75 992,06 грн.; інфляційні втрати у розмірі 672 569,25 грн.; витрати на послуги адвоката у сумі 10 000 грн. та 33 727,16 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості та інфляційних втрат, помилковим розрахунком 3% річних, у зв'язку з чим судом було зроблено власний розрахунок річних, а також необхідністю обмежити розмір адвокатських витрат сумою 10 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що вказана позовна заява підлягала поверненню згідно ст. 63 ГПК України, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно було відмовити.

У судовому засіданні 15.07.2015 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, відмовивши у задоволенні позову, а представник позивача просив залишити вказане рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 23.02.2015 р. між АТ "Страхова компанія "Мономах", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" (Страховик) та Приватним акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (Страхувальник) укладено договір страхування № 07.0053/079 ГС (далі також - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України та пов'язані з відшкодуванням Страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі в порядку встановленому цивільним законодавством України та/чи нормами міжнародного права, у разі настання страхового випадку передбаченого договором чи обов'язком понести виникненні в процесі експлуатації застрахованих суден додаткової витрати, зазначені в правилах страхування та договорі (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору передбачено обов'язок Страхувальника надати необхідну інформацію щодо ризику та сплатити страхову премію в розмірі та в термін, вказані в цьому Договорі.

За умовами п. 1.3 Договору застрахованими суднами за Договором вважається флот згідно з додатком 1 до Договору.

Договором покриваються ті види ризиків, що встановлені п. 2.2 Договору.

У відповідності до п. 6.1 Договору сума страхової премії розраховується згідно курсу долара США до гривні, встановленого Національним банком України на дату відкриття тендерної пропозиції (7,9898 грн./дол. США). При зміні курсу НБУ сума страхової премії або чергового платежу підлягає перерахунку у відповідності зі змінним курсом на дату платежу.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що повна страхова премія по договору складає 1518062,00 грн. та підлягає сплаті чотирма платежами:

- 1-й платіж за період 25.02.2012 - 24.05.2012 в сумі 379515,50 грн. - до 25.03.2012 р.;

- 2-й платіж за період з 25.05.2012 - 24.08.2012 в сумі 379515,50 грн. - до 25.06.2012 р.;

- 3-й платіж за період 25.08.2012 - 24.11.2012 в сумі 379515,50 грн. - до 25.09.2012 р.;

- 4-й платіж за період 25.11.2012- 24.02.2013 в сумі 379515,50 грн. - до 25.12.2012 р.

У подальшому, 27.08.2012 р. між сторонами укладено адендум № 1 до Договору, який (адендум) є невід'ємною частиною Договору і яким сторони узгодили, що, починаючи з 27.08.2012 р. та до кінця періоду страхування, страхове покриття відносно визначених у вказаному документі суден достроково припинено, у зв'язку з чим було також узгоджено, що сума страхової премії, що підлягає поверненню Страхувальнику, є 90781,31 грн. Відповідно розміри наступних платежів страхової премії складають:

- 3-й платіж за період 25.08.2012 - 24.11.2012 в сумі 334623,64 грн.

- 4-й платіж за період 25.11.2012 - 24.02.2013 в сумі 333626,05 грн.

Отже, повна страхова премія по договору склала 1 427 280,69 грн.

Оскільки у Товариства виникла заборгованість у розмірі 937796,84 грн. за вищевказаним Договором, Компанія звернулась до господарського суду Одеської області з даним позовом, в якому просила крім суми основної заборгованості стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних у наведених вище сумах, а також витрати по сплаті судового збору та на оплату послуг адвоката.

Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором. Дане положення цілком кореспондується зі ст. 21 Закону України "Про страхування".

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується, що ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" було сплачено страхову премію лише на загальну суму 489483,85 грн., у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 937796,84 грн. Дана заборгованість підтверджується також наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків від 01.11.2013 р. Твердження відповідача, що вказаний акт звірки не має відношення до цієї справи, оскільки між сторонами було укладено саме договір №07.0053-079 ГС, а не договір №07.0053, на який є посилання у вказаному документі, є необґрунтованими, так як, по-перше, вищезазначений документ оцінюється в сукупності з іншими доказами, а, по-друге, договір від 23.02.2012 р., на який є посилання у акті звірки, містить обидва номери.

При цьому судова колегія зауважує, що жодних доказів, які б в силу ст.ст. 33-34 ГПК України спростовували наявність вищевказаної заборгованості, відповідачем не надано.

Таким чином, місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" про стягнення 937796,84 грн.

Стосовно вимог Компанії про стягнення з Товариства 3 % річних у сумі 77347,05 грн. та інфляційних втрат у сумі 672569,25 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З уточненої позовної заяви та пояснень представника позивача випливає, що позивач відносив здійснені відповідачем платежі не у хронологічному порядку по мірі виникнення заборгованості, а виходячи з періоду страхування.

Однак, згідно роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р. - питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки Договором не було визначено порядку зарахування коштів, то слід віднести усі платежі на повне погашення заборгованості, що виникла раніше, та правильно зробив власний розрахунок інфляційних втрат за вказаний позивачем період, згідно якого їх розмір становить 675172,30 грн. Разом з тим, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України щодо меж позовних вимог, а також те, що на дату прийняття рішення - 02.06.2015 р. не міг бути врахований індекс інфляції за травень 2015 р., який публікується Державною службою статистики до 10 числа місяця, що настає за звітним, і 02.06.2015 року опублікований не був, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі - 672569,25 грн.

Також, місцевим господарським судом при перевірці розрахунку 3 % річних встановлено часткову помилковість їх нарахування, пов'язану з неправильним визначенням періоду нарахування річних, та зроблено вірний розрахунок 3 % річних, згідно з яким загальна сума 3 % річних за договором, яка підлягає стягненню в межах даного позову, складає 75 929.06 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на адвокатські послуги слід виходити з такого.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесення витрат позивач послався на укладений 01.01.2013 р. між ним (замовником) та адвокатом Шкуренко Людмилою Валентинівною (виконавцем) договір про надання правової, за умовами якого правова допомога надається виконавцем на території України за дорученням замовника.

Видами правової допомоги згідно п. 1.2 даного договору є: усні /письмові консультації і/або роз'яснення і/або довідки по законодавству; збирання, ознайомлення з необхідною інформацією, документами, матеріалами; складання заяв, скарг, і інших документів правового характеру; представлення інтересів Замовника в суді/ах (загальному, господарському, адміністративному і їх апеляційних, касаційних інстанціях, в тому числі Вищому спеціалізованому суді України по розгляду цивільних і кримінальних справ), інших державних органах, установах і організаціях, перед фізичними і юридичними особами незалежно від статусу і форми власності; інша правова допомога в рамках прав передбачених відповідними нормами цивільного/цивільно-процесуального кодексу України, кримінального/кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства, Кодексу про адміністративні правопорушення України для представника/уповноваженої (довіреної) особи /захисника, а також Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У відповідності до п.1.3 договору перелік, вартість, порядок оплати передбачений додатком №1 до договору (т.1 а.с.171).

Згідно п. 2.2 договору Замовник уповноважує Виконавця представляти свої інтереси в судах (загальної юрисдикції, місцевому господарському, апеляційному, касаційному судах), зокрема, зі всіма правами, передбаченими ст. 22 ГПК України.

Матеріали справи свідчать про те, що 02.06.2015 р. між позивачем, як замовником, та адвокатом Шкуренко Л.В. було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, згідно якого вартість виконаних робіт, а саме надання в період з 31.01.2015 р. по 02.06.2015 р. правової допомоги і супроводження в господарському суді Одеської області справи за позовом ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" про стягнення заборгованості, склала 100000 грн. (бонус згідно до п.4.1 договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, перелік виконаних послуг та їх вартість складає 17841,60 грн. До вказаного переліку внесено, зокрема, витрати на складання уточнення позовної заяви, уточнення розрахунку, відправку відповідачу копії позовної заяви, 3-х рекомендованих листів, тощо.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем була сплачена як вказана сума (згідно до розрахункових квитанцій), так і бонус у розмірі 100000 грн.

У пункті 6.3. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

При цьому, згідно п.6.5. даної постанови розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, при розгляді питання щодо стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги, господарський суд першої інстанції вірно прийняв до уваги те, що складання заяв про уточнення позовних вимог викликане, зокрема, необґрунтованим включенням вимог про стягнення пені до позовної заяви, а також неврахуванням положень адендума №1, а відправка рекомендованих листів була зумовлена несвоєчасним виконанням вимог ст. 56 ГПК України.

З урахуванням вищезазначеного, на думку місцевого господарського суду, з чим погоджується судова колегія, розмір витрат на послуги адвоката є явно завищеним, а сума 100000 грн. взагалі є бонусом адвоката, а не витратами на адвокатські послуги, у зв'язку з чим суд обмежив розмір адвокатських витрат, що підлягає стягненню сумою 10 000 грн.

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позов слід задовольнити частково: стягнути з ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на користь ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" заборгованість у сумі 937 796,84 грн.; 3 % річних у сумі 75 992,06 грн.; інфляційні втрати у розмірі 672 569,25 грн.; витрати на послуги адвоката у сумі 10 000 грн. та 33 727,16 грн. судового збору, а в решті позову необхідно відмовити.

Доводи скаржника про те, що позовна заява підлягала поверненню згідно ст. 63 ГПК України, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно було відмовити, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, по-перше, чинним законодавством не передбачено можливість повернення позовної заяви після порушення провадження у справі, по-друге, підставою для повернення позовної заяви в силу п. 6 ст.63 ГПК України є відсутність доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Натомість, матеріали справи свідчать про те, що до позовної заяви в якості доказу направлення відповідачу позовної заяви з додатками було надано фіскальний чек від 26.02.2015 р., а в подальшому на вимогу суду позивачем надано опис вкладення у цінний лист відповідно до ст.56 ГПК України.

Посилання ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на те, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості по 1 платежу сплив 25.03.2015 р. і дана обставина в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, також не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки перший платіж є лише складовою частиною повної страхової премії, згідно п. 6.3. Договору, яку слід було сплатити до 25.12.2012 р., в той час як вказаний позов подано в березні 2015 р., а отже в даному випадку не має місце сплив позовної давності.

Твердження Товариства про необґрунтованість стягнення судом витрат на оплату послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн. спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 02.06.2015 року у справі № 916/1091/15-г залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено та підписано 17.07.2015 р.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: О.О. Журавльов