Постановление суда № 47004892, 17.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/400/15-ц 17.07.2015 17.07.2015 17.07.2015

Провадження № 22-ц/784/1331/15 Головуючий першої інстанції: Кучерявенко С.С.

Категорія: 59 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Ж.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання: Романенко Ю.О.

за участі: позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Веселинівської селищної ради Миколаївської області про захист свободи думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до Веселинівської селищної ради Миколаївської області про захист свободи думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що в листопаді 2014 р. Веселинівська селищна рада Миколаївської області звернулася до суду з позовом до нього про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що він надав прокурору Веселинівського району недостовірну інформацію про неправомірність дій працівників КП «Новий ринок», засновником якого є відповідач. ОСОБА_3 вважає, що метою подання цього позову було його залякування для припинення ним активного захисту своєї громадської позиції. Вказаними діями відповідача щодо порушення його права на вільне вираження своїх поглядів і переконань, повагу честі та гідності йому була завдана моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях, які він зазнав після отримання позовної заяви та приниження його честі та гідності відповідачем.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недостовірними твердження відповідача, що звернення громадянина до правоохоронного органу із повідомленням про недодержання законів посадовими або службовими особами селищної ради є такими, що порушують особисті немайнові права, зокрема ганьбить честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації Веселинівської селищної ради Миколаївської області, просив також стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 20000 грн. та судові витрати.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права й просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 17 листопада 2014 р. Веселинівська селищна рада Миколаївської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому, посилаючись на те, що ОСОБА_3 повідомив прокурору Веселинівського району Миколаївської області недостовірні відомості відносно неправомірних дій працівників комунального підприємства «Новий ринок», створеного селищною радою, просила про спростування такої інформації.

Рішенням Вознесенського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2014 р. в позові відмовлено у звязку з його недоведеністю.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

На підставі ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Як розяснено у п. 3 Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі постанова Пленуму), вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У звязку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття278 ЦК) тощо.

Згідно пунктів 15, 19 постанови Пленуму при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та зясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Посилаючись на те, що звернення селищної ради з позовом призвело до порушення його права на вільне вираження своїх поглядів і переконань, повагу честі та гідності, чим йому була завдана моральна шкода, ОСОБА_3 наполягав на визнанні недостовірним твердження відповідача у поданому останнім позові про те, що звернення до правоохоронних органів, порушує честь, гідність та ділову репутацію селищної ради.

З аналізу викладених позовних вимог вбачається, що інформація, на спростуванні якої наполягає позивач, не містить ні фактичних даних про особу ОСОБА_3, ні оціночних суджень відносно нього, а була використана в якості обґрунтування позовних вимог Веселинівської селищної ради Миколаївської області при зверненні до суду.

Між тим, згідно пункту 17 постанови Пленуму інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою предявленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Тому суд першої інстанції, врахувавши, що звернення з позовом до суду є правом кожної особи, вірно виходив із того, що права позивача не було порушено, а тому відмовив у позові.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини.

Так, виходячи зі змісту заявленого позову, позовні вимоги ОСОБА_3 фактично є запереченнями проти позову, з яким до нього зверталася селищна рада, а інформація, яка, на думку позивача, є недостовірною і була розповсюджена позивачем, приводилася в обґрунтування заявлених позовних вимог і тому не підлягає спростуванню на підставі ст. 277 ЦК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: