№ 46954476, 17.07.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1331/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

судді - Токмілової Л.М.

судді - Стеценко О.О.

при секретарі судового засідання - Бобровській О.Ю

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача від

ДМС України- ОСОБА_2 (по довіреності)

представника відповідача від

ГУ ДМС у Львівській області- не з'явився

представника відповідача від

ГУ ДМС в Одеській області - ОСОБА_3 (по довіреності)

перекладача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 201 від 11.12.2014 року Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області з підстав його необґрунтованості, зобовязання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії з оформлення документів на тимчасовий захист в Україні, зобов'язання Державної міграційної служби України скасувати рішення від 11.02.2015 року та надати розпорядження Головному управлінню Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії по оформленню документів по наданню захисту в Україні.

Позивач адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених у позові, доповненнях до позову, оскільки Головним управлінням Державної міграційної служби у Львівській області йому необґруновано відмовлено в наданні додаткового захисту в Україні, Державною міграційною службою України необґрунтовано відхилена скарга на рішення про відмову у наданні захисту в Україні, незважаючи на той факт, що повернення позивача на територію ОСОБА_5 Федерації загрожує його життю, безпеці та свободі, він неодноразово піддавався незаконному переслідуванню на території країни походження та буде переслідуватися, в тому числі, в звязку із прийняттям участі в подіях на Майдані Незалежності у м. Києві під час протестного руху.

Представник відповідача - Державної міграційної служби України проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов (Том І, аркуші справи 185-189), оскільки позивачу було правомірно та обґрунтовано відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, аналізом особової справи позивача можливо дійти висновку, що позивач не зазнавав будь-яких утисків, переслідувань на території країни походження з підстав участі в громадських рухах, протестних рухах на території України, безперешкодно переміщувався по території ОСОБА_5 Федерації та перетинав кордон з Україною, неодноразово звертався за наданням статуса біженця в Республіці Білорусь та мав на меті знайти країну безпечну з точки зору відношення до інвалідів.

Представник відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області проти задоволення позову заперечував, оскільки позивач не потребує додаткового захисту, не зазнавав будь-яких утисків, переслідувань на території країни походження, безперешкодно переміщувався по території ОСОБА_5 Федерації та перетинав кордон з Україною, що свідчить про надуманість тверджень позивача щодо загрози його життю, безпеці та свободі на території ОСОБА_5 Федерації.

Представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Львівській області до суду не зявився, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, подав клопотання про розгляд справи без нього, а тому справу розглянуто за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач є громадянином ОСОБА_5 Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1, має паспорт громадянина РФ №4206370094, виданий 22.03.2007 року відділом внутрішніх справ Усманського району Липецької області, зареєстрований за адресою: ОСОБА_5 Федерація, Липецька область, Усманський район, с. Нікольське, вул. О. Кошового, 30.

За матеріалами особової справи позивача встановлено, що він останній раз покинув країну походження в жовтні 2014 року та 18 листопада 2014 року вїхав на територію України автобусом Брест-Львов через кордон м. Пулемец, Шацького району, Волинської області. До цього часу позивач перебував близько місяця в м. Брест, Республіка Білорусь, з вересня по жовтень 2014 року перебував на території ОСОБА_5 Федерації, протягом 2013-2014 років тричи звертався за наданням йому статуса біженця в Республіці Білорусь (03.09.2013 року, 26.02.2014 року, 01.08.2014 року), проте йому було відмовлено в наданні такого статуса та в цей період, з грудня по травень 2014 року неодноразово знаходився на території України в м. Києві в якості активіста протестного руху на Майдані Незалежності.

При цьому, позивач жодних заборон з боку влади країни походження на виїзд не мав, безперешкодно переміщувався по території ОСОБА_5 Федерації, Республіки Білорусь та України легально за паспортом громадянина РФ.

ОСОБА_1 20.11.2014 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Львівській області із заявою про визнання його особою, що потребує додаткового захисту в звязку із переслідуваннями його в РФ за правозахистну діяльність та побоювання у переслідуванні за участь в протестах на Майдані Незалежності (Том І, аркуші справи 103-111).

Відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року по заяві ОСОБА_1 від 20.11.2014 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Львівській області 2 грудня 2014 року проведена співбесіда, що оформлена протоколом, 11 грудня 2014 року наданий висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та виданий наказ №201 від 11 грудня 2014 року, про що позивачу надіслано повідомлення від 12 грудня 2014 року №36 (Том І, аркуші справи 150-168, 174).

Підставою для такого висновку стала відсутність умов, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки побоювання заявника стати жертвою переслідувань на території РФ є надуманими, не обґрунтованими та носять характер зловживань (бажання виїзду в одну із західноєвропейських країн).

Позивач оскаржив наказ №201 від 11 грудня 2014 року до Державної міграційної служби України, проте, у відповідності до положень ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем 06.02.2015 року складений висновок про відхилення скарги, 11.02.2015 року прийнято рішення про відхлення скарги №5-15 та позивачу 20.02.2015 року направлено про це повідомлення (Том І, аркуші справи 82, 95-99).

На думку суду відмова органів міграційної служби в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в задоволенні його скарги є правомірною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка звертається із заявою про надання, зокрема, додаткового захисту в Україні має обґрунтовано довести, що її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із ч. 7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються, зокрема, документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до положень ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання.

ОСОБА_6 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Позивачем разом із заявою про надання додаткового захисту в Україні надавалися докази того, що він піддавався в країні походження адміністративним переслідуванням, зокрема, в грудні 2008 року він опублікував статтю в ЗМІ про порушення, які коїлися в лікарні, в якій він проходив лікування, що стало підставою для конфлікту між адміністрацією лікарні та позивачем, а також притягнення його до адміністративної відповідальності за хуліганство, проте зазначені обставини можуть свідчити тількі про окремі проблеми в конкретному лікарняному закладі з адміністрацією якого у позивача виник конфлікт. Позивач не зазначає про систематичне створення йому перешкод у доступі до лікування та на протязі 6 років після цього не намагався покинути країну походження.

З наданих доказів вбачається, що в 2009 році позивач незаконно затримувався співробітниками Усманського райвідділу міліції, проте оскаржував зазначені дії в судовому порядку та судом його права були поновлені, затримання визнано не законним та стягнута на його користь компенсація моральної шкоди.

Крім того, позивач зазначає про неправомірне порушення щодо нього кримінальної справи за образу представника влади при виконанні службових обовязків, однак ця справа також була закрита судом.

Зазначені обставини свідчать про можливісь позивача захистити себе в державних інститутах країни походження, описані випадки притягнення позивача до відповідальності є поодинокими, не повязаними між собою та не є доказами навмисного незаконного переслідування позивача через його правозахистну діяльність, про що він написав в заяві, а тому в даному випадку відсутість докази загрози його життю, безпеці чи свободі, або обґрунтованості побоювань його переслідування.

Що стосується листів, висновків експертів та інших доказів стосовно психічних розладів у позивача, суд не дає оцінку стану здоровя позивача, а тількі наголошує на тому, що в матеріалах справи є листи, які спростовують зазначені обставини, позов про примусове лікування позивача не був задоволений, що також свідчить про можливість позивача захистити себе в державних інститутах країни походження.

В судовому засіданні позивач надавав також інші рішення судів, листи з яких вбачається його діяльність повязана з незадоволенням судовою системою в країні походження, станом санітарних норм на окремих підприємствах, тощо, а також копії інформації з ЗМІ які безпосередньо його не стосуються, проте зазначені матеріали справи не свідчать про будь-яку загрозу життю, безпеці чи свободі позивача або про обґрунтованість його побоювань.

Що стосується побоювань позивача про можливі переслідування його в РФ з підстав участі в протестному русі на Майдані Незалежності в м. Києві, слід зазначити, що після зазначених подій він перебував на території ОСОБА_5 Федерації та будь-яких переслідувань в цей період не зазнавав, безперешкодно вїхав на територію країни походження та виїхав з неї.

В ході проведення співбесіди позивач зазначав, що прибув на територію України, в тому числі, в звязку із відмовою йому в наданні захисту на території Республіки Беларусь, відсутністю закордонного паспорту РФ, що не дає можливості виїхати в іншу європейську державу, що йому не потрібен статус біженця, а потрібен тимчасовий захист для пошуку безпечної для себе держави з точки зору відношення до інвалідів

Суд при прийняті рішення по справі також зверає увагу на положення ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які передбачають умови, за якими особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні, оскільки позивач тричі протягом 2013 2014 року намагався отримати статус біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту в Республіці Беларусь.

Характерною рисою категорії осіб, які потребують додаткового захисту є невідповідність критеріям статусу біженця з одного боку і неможливість повернення в свою країну з іншого. Проте, в даному випадку позивач не зміг довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Таким чином, суд вважає, що під час судового розгляду справи знайшли своє підтвердження висновки органів міграційної служби про надуманість та необґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань на території ОСОБА_5 Федерації, а пояснення на співбесіді та матеріали справи дають підстави вважати його особою, яка бажає легалізації перебування на території України, добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру, що підпадає під поняття «мігрант».

Оскількі наказ Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області № 201 від 11.12.2014 року та рішення Державної міграційної служби України від 11.02.2015 року є правомірними та не підлягає скасуванню, вимоги позивача щодо зобовязання Державної міграційної служби України вчинити певні дії також не підлягають задоволенню.

Слід наголосити, що позивачем допущені технічні помилки в позовних вимогах, оскільки він зазначає дату прийняття рішення Державною міграційною службою України 05.02.2015 року, хоча насправді рішення №5-15 прийнято 11.02.2015 року та позивач зазначає, що йому відмовлено в наданні тимчасового захисту і просить зобовязати здійснити оформлення документів на тимчасовий захист, проте всі матеріали справи та заява позивача свідчать про його бажання отримати додатковий захист в Україні, оскільки він просив захист з підстав його переслідування та побоювань з цього приводу, тоді як тимчасового захисту потребують особи, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до приписів ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 201 від 11.12.2014 року Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області з підстав його необґрунтовансті, зобовязання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії з оформлення документів на тимчасовий захист в Україні, зобов'язання Державної міграційної служби України скасувати рішення від 11.02.2015 року та надати розпорядження Головному управлінню Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії по оформленню документів по наданню захисту в Україні - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано колегією суддів 17.07.2015 року.

Головуючий суддя - Л.І. Свида

Судді - Л.М. Токмілова

- ОСОБА_7

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 201 від 11.12.2014 року Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області з підстав його необґрунтовансті, зобовязання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії з оформлення документів на тимчасовий захист в Україні, зобов'язання Державної міграційної служби України скасувати рішення від 11.02.2015 року та надати розпорядження Головному управлінню Державної міграційної служби в Одеській області вчинити дії по оформленню документів по наданню захисту в Україні - відмовити повністю.

17 липня 2015 року.