Постановление суда № 46857610, 16.07.2015, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/3939/15-ц

Провадження № 2-з/500/70/15

УХВАЛА

16 липня 2015 року

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигулін С.М., розглянувши матеріали справи № 500/3939/15 за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про

стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із заявою про забезпечення позову та просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2. який проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

За результатами дослідження визнається доведеним наступне.

Позовні вимог стосуються стягнення з відповідача 556600 грн.

У відповідності до вимог ст. 153 ч.1 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Роз'ясненнями п. 4 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого субєкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Роз'ясненнями п.16 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» визначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен враховувати, що ця обставина може спричинити шкоду відповідачеві та іншим особам. У звязку з цим суд чи суддя повинні розяснити позивачеві, який просить забезпечити позов, наслідки можливого завдання відповідачеві збитків і за наявності для цього відповідних підстав вимагати застави.

Разом із тим позивача не надав докази існування майна, на яке за відповідачем визнано право власності.

Таким чином без встановлення відповідності вартості майна, на яке можна у забезпечення позову накласти арешт розміру позовних вимог, неможливо визначитись щодо забезпечення позову, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Керуючись ст. 210 ЦПК України

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2. який проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: ОСОБА_3