Постановление суда № 46487607, 30.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4369/14-ц Головуючий у І інстанції Величко В. П. Провадження № 22-ц/780/2360/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 30.06.2015

УХВАЛА

Іменем України

30 червня 2015 рокуколегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Гуля В.В., Голуб С.А.,

При секретарі: Ромашині І.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Громадської організації Садівниче товариство «Святище-2» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Управління Держземагентства в Бориспільському районі Київської області та Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, та зобовязання вчинити дії та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_6, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельної ділянки, а також Громадської організації Садівницьке товариство «Святище-2» до Відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат ім. М.В. Співака», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тампер», ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Бориспільської районної державної адміністрації, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Бориспільського міського управління юстиції у Київській області, Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання актів та правочинів недійсними та витребування землі, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом,. посилаючись на те, що у її власності перебуває земельна ділянка площею 0,3329 га, яка знаходиться на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району та розташована між земельними ділянками, які належать на праві власності відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 (з боку річки Дніпро), та земельними ділянками, які належатьвідповідачам ОСОБА_3 та П»ятакову В.О. В травні 2014 року після отримання земельної ділянки у власність їй стало відомо про неможливість доступу до земельної ділянки та до узбережжя річки Дніпро, оскільки, відповідачами було відмовлено у можливості доступу до її земельної ділянки.

Також їй стало відомо, що до складу земель наданих у власність відповідачам входять землі водного фонду та землі загального користування (дорога).

Тому вважала дії відповідачів такими, що порушують її право на здійснення загального використання природних ресурсів, яке гарантується Конституцією України.

Уточнивши позовні вимоги, просила скасувати державну реєстрацію в Держаному земельному кадастрі вищевказаних земельних ділянок. Зобовязати Управління Держземагентства в Бориспільському районі Київської області скасувати державну реєстрацію в Держаному земельному кадастрі вказаних земельних ділянок. Визнати недійсною державну реєстрацію права власності на земельні ділянки. Зобовязати Реєстраційну службу Бориспільського міськрайонного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та усунути перешкоди в користуванні ними, шляхом повернення земельних ділянок в державну власність.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 В якому зазначили, що вони є власниками земельних ділянок, які розташовані на території Гнідинської сільради та розташовані поруч із земельною ділянкою ОСОБА_2

Вважають , що отримання ОСОБА_2 земельної ділянки у приватну власність, порушує їхні права як землевласників, оскільки земельна ділянка останньої була виділена із земель садового товариства» Святище-2», в яку було включено землі загального користування / дорогу/ Гнідинської сільради, які відповідно до діючого законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

Крім того, земельна ділянка ОСОБА_3 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , однак погодження меж не проводилось.

ГО СТ «Святище-2» також звернувся із зустрічним позовом про визнання актів та правочинів недійсними та витребування землі, в якому зазначав, що від спірної земельної ділянки він не відмовлявся, вказана земельна ділянка в нього не вилучалася, та право на спірну земельну ділянку має лише ГО СТ «Святище-2».

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_3 задоволено .

Зустрічний позов Громадської організації Садівницьке товариство «Святище-2» задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовів відмовити.

СТ «Святище-2» також подав апеляційну скаргу на вказане рішення з підстав порушення норм матеріального та матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови ГОСТ « Святище-2» скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

По справі встановлено, що у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 0,3329 га, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 травня 2014 року.

Вказана земельна ділянка межує із земельними ділянками відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_3, що вбачається з ситуаційної схеми розміщення земельних ділянок в урочищі «Млиново» Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

З копії державного акту на право постійного користування та викопіювання з Генерального плану забудови Садового товариства «Святище-2» вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 була виділена із земель Садового товариства «Святище -2». При цьому під час виділення у земельну ділянку ОСОБА_2 було включено землі загального користування (дорогу) Гнідинської сільської ради, які відповідно до діючого законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

Про відведення земель загального користування свідчить також копія державного акту серія ЯЕ № 598059, виданого на імя ОСОБА_3 відповідно до якого межа від А до Б є землями загального користування.

Земельна ділянка ОСОБА_3 межує з ділянкою ОСОБА_2, проте жодного погодження меж ОСОБА_3 не проводилось, хоча такий обовязок власника сусідньої земельної ділянки, передбачений у ст.106 ЗК України.

Встановлено, що у користуванні ВАТ «Домобудівний комбінат №1 імені ОСОБА_14» перебуває земельна ділянка площею 6,3 га., розташована в урочищі «Млиново» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Ця обставина встановлена ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, а тому, на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України, вона не підлягає доказуванню.

ВАТ «Домобудівний комбінат №1 імені ОСОБА_14» є власником бази відпочинку та оздоровлення «Либідь», що розташовується на цій земельній ділянці. Ця обставина підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно №729 від 18 травня 2005 року.

З метою розширення бази відпочинку та оздоровлення 11 лютого 2010 року ВАТ «Домобудівний комбінат №1 імені ОСОБА_14» уклав з Бориспільською РДА договір оренди земельної ділянки, за яким Бориспільська РДА передала позивачу в довгострокову оренду на 49 років земельну ділянку площею 1,9039 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0621, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Вказана вище земельна ділянка виділена ВАТ «Домобудівний комбінат №1 імені ОСОБА_14» під розширення зазначеної бази відпочинку.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2011 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2011 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2011 року, встановлено факт чинності державного акту на право постійного користування ВАТ «ДБК № 1 імені ОСОБА_14» земельною ділянкою площею 6,3 га від 15 квітня 1991 року, а його право на постійне користування земельною ділянкою, наданою йому на підставі державного акту від 15 квітня 1991 року, підтверджується в самих рішеннях судів, які зазначили, що фактично у ВАТ «ДБК № 1 імені ОСОБА_14» є право на постійне користування земельною ділянкою, але воно ним не реалізовано.

З матеріалів справи також встановлено, що відповідно до листа Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 05 січня 2015 року запитувана судом інформація щодо копій розпоряджень відсутня.

Також, відповідно до листа приватного нотаріуса ОСОБА_15 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 серпня 2012 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_12 не посвідчувався(а.с.164).

Окрім того, з листа Виконавчого комітету Гнідинської сільської ради Бориспільського району вбачається, що рішення №3472 від 18 листопада 2009 року стосовно надання у власність ОСОБА_11 земельної ділянки у матеріалах засідань сесії сільської ради та її виконавчого комітету відсутнє.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що позивачкою не було доведено в порядку ст. 60 ЦПК України обставин, на які вона посилалась як на підставу задоволення її вимог, а саме: посилання позивачки, що земельні ділянки відповідачів (фізичних осіб) належать до земель державної власності, що не можуть передаватися у приватну власність та, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах захисної смуги та водоохоронної смуги не знайшли свого підтвердження.

Оскільки надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки відбулося з порушенням діючого законодавства, що позбавило позивачів за зустрічним позовом (ОСОБА_6 та ОСОБА_3О.) можливості користуватися належними їм земельними ділянкам та землями загального користування, тому суд дійшов висновку про задоволення вимог за вказаним зустрічним позовом.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги СТ «Святище-2», суд виходив з того, що спірну земельну ділянку в порушення норм закону не було вилучено у СТ «Святище-2» перед тим як вирішувалось питання про надання її іншим особам. В іншій частині зустрічних вимог було відмовлено з підстав недоведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду І інстанції з наступних підстав.

Стаття 152 ЗК України дає право землекористувачу вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці права не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних обєктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Даною статтею також передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Крім того, ч. 2 ст. 58 ЗКУкраїни передбачено, що для створення сприятливого режиму водних обєктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 22 ЗКУкраїнської РСР у редакції 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень ст. 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 ЗК Української РСР у редакції 1990 року при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установами і організаціям разом з цими обєктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Аналогічна норма міститься і у ч. 2 ст. 120 нині чинного ЗК України.

Пункт 6 Перехідних положень ЗК України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте обовязок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року.

Разом з цим п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Викладене кореспондується з ч.5 ст.116 ЗК України, відповідно до якої, передача земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З викладеного вбачається, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_2, позбавила можливості користуватися земельними ділянками відповідачів ОСОБА_6В та ОСОБА_3, як законних власників цих ділянок. Оскільки, закривши доступ до неї, позивачка фактично позбавила останніх можливості користуватися землями загального користування Садового товариства «Святище-2».

Тому колегія вважає, що суд дійшов правильного висновку, що надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося з порушенням закону, і позбавляє можливості ОСОБА_6 та ОСОБА_3 користуватися своїми земельними ділянками та землями загального користування.

Окрім того, твердження позивачки, що громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право власності на земельні ділянки у порушення вимог ст.ст. 88, 89 ВК України та ст.ст. 60, 61, 83, 84 ЗКУкраїни, не знайшли свого підтвердження.

Зокрема, оскільки відсутні відомості про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та водоохоронної зони на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області в управлінні Держземагентства у Бориспільському районі Київської області, тому і встановити належність земельних ділянок відповідачів до земель водного фонду встановити неможливо.

Крім того, позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, що земельні ділянки громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 знаходяться в межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони.

Також, не знайшли свого підтвердження і позиція позивачки про те, що земельні ділянки громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 належать до земель державної власності, які відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність.

Колегія суддів, з підстав викладеного, приходить до висновку, що суд обґрунтовано відмовив в задоволенні первісного позову ОСОБА_2, а зустрічний позов ОСОБА_6В та ОСОБА_3 задовольнив, скасувавши державну реєстрацію та виключити з Державного земельного кадастру земельну ділянку ОСОБА_2

Спірну земельну ділянку спочатку потрібно було вилучити у встановленому законом порядку у СТ «Святище-2», а потім вирішувати питання про надання її іншим особам, тому суд обґрунтовано задовольнив зустрічний позов СТ «Святище-2» та визнав нечинним Свідоцтво на право власності на нерухоме майно, видане на імя ОСОБА_2В, витребував земельну ділянку із незаконного володіння останньої.

Відповідно до норм як раніше чинного, так і чинногона теперішній час земельного законодавства України виникнення права власності та права користування земельною ділянкою здійснюється після отримання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Тому посилання позивача за зустрічним позовом на неправомірність розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, а так само, в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка розташована в урочищі «Млиново» Гнідинської сільської ради Бориспільського району, шляхом демонтажу частини паркану, що перегороджує вїзд на відповідну земельну ділянку, не знайшло свого підтвердження. А тому зустрічний позов СТ «Святище-2» підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та норми права, які їх регулюють, а тому рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов, передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст. 308, 315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Громадської організації Садівниче товариство «Святище-2» відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: