Решение № 46354295, 02.07.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Усика Г.І., Шахової О.В..,

при секретарі Троц В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.08.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Справа № 761/14514/14-ц № апеляційного провадження 22-ц-796/6669/2015Головуючий у суді першої інстанції: Кравець Д.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.В С Т А Н О В И Л А

У січні 2014 року представник ТОВ «Вердикт Фінанс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.07.2008 між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 57М (надалі - кредитний договір). Разом з тим, в забезпечення виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором, 22.07.2008 позивачем укладено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договори поруки № 57М-П1та № 57М-П2.

Згідно умов кредитного договору ОСОБА_5 надано кредит в розмірі 10330 доларів 00 центів США строком до 21.07.2010. За користування кредитом встановлено плату в розмірі 23% річних. ОСОБА_5 зобов'язаний здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за його користування у передбаченні кредитним договором строки. В забезпечення виконання вказаного зобов'язання були укладені договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Проте, відповідачі свої зобов'язання перед позивачем не виконують у зв'язку з чим утворилась заборгованість в гривневому еквіваленті 80054 грн. 60 коп., яку позивач просить стягнути.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26.08.2014 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про незаконність рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи. Зокрема, апелянт посилається на розгляд справи в односторонньому порядку, приймаючи до уваги лише докази відповідачів. Крім того, представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не застосував до правовідносин положення цивільного законодавства стосовно строку переривання позовної давності, а тому враховуючи вищевикладене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказане рішення вже було предметом апеляційного та касаційного розгляду. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2015 скасована ухвала апеляційного суду м. Києва від 11.12.2014, справа передана на новий апеляційний розгляд. Підставами скасування судового рішення вказано на переривання строку позовної давності, так як вбачається, що в квітні 2012 року боржником ОСОБА_5 було сплачено ТОВ «Вердикт Фінанс» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 1000 грн. , а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи позивача (а.с.196-197).

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, з клопотаннями не зверталася. Тому, керуючись положеннями ст. ст. 303-1, 305 ч. 2 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд посилався на те, що згідно п. 1.3 кредитного договору позичальник - ОСОБА_5 зобов'язується повернути Банку кредит, нараховані проценти та комісію не пізніше 21.07.2010. Не отримавши відповідні кошти в строк, визначений вказаним кредитним договором, позивач мав право звернутися до суду з даним позовом протягом трьох років, проте звернувся лише у січні 2014 року, тобто за спливом строку позовної давності.

Проте, погодити з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі колегія суддів не вважає за можливе.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). А відповідно з п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: сплата неустойки.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 22.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № 57М, за умовами якого ОСОБА_5, як позичальнику був наданий кредит в іноземній валюті у сумі 10330 доларів 00 центів США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості. Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти до 21.07.2010 і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 23 % річних (а.с.7-10).

Також 22.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 57М-П1, за умовами якого остання зобов'язалась солідарно з позичальником ОСОБА_5 відповідати перед кредитором за зобов'язаннями, що виникають з кредитного договору № 57М від 22.07.2008 (а.с.13), аналогічний договір був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_1 (а.с.14).

Проте, ОСОБА_5 не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором по погашенню суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами.

15.07.2010 між Відкритим акціонерним товариством «БГ Банк», який є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор передав позивачу право вимоги всіх грошових зобовязань за Кредитним договором № 57М до відповідача - ОСОБА_5 (а.с.15-20).

Станом на 10.10.2013 сума заборгованості відповідача в гривневому еквіваленті становила 80054 грн. 60 коп., яка складається з: заборгованості по кредиту - 70382 грн. 17 коп.; заборгованості по процентах - 7560 грн. 94 коп.; трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості - 2111 грн. 49 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками, також вказана сума визначена у додатку №1 до договору відступлення права вимоги від 15.07.2010 (а.с.5,20).

Факт наявності невиконаного зобов'язання стороною відповідача не заперечувався, однак в судовому засіданні представник відповідачів вказувала на відсутність підтвердження права вимоги ТОВ «Вердикт Фінанс», що спростовується наданим договором відступлення права вимогивід 15.07.2010, у додатку № 1 якого значиться договір укладений з ОСОБА_5 (ОСОБА_5) та визначена сума заборгованості. Вказаний договір, в силу ст. 204 ЦК України, є правомірним, а отже позивач є новим кредитором у зобов'язанні, до якого перейшли всі права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу, в порядку передбаченому ст.ст. 512-517 ЦК України.

Сума заборгованості також заперечувалась стороною відповідача, проте будь-яких доказів на спростування заявленої позивачем суми заборгованості суду представлено не було, хоча положення ст. 60 ЦПК України зобов'язують сторони подавати докази на підтвердження в тому числі і своїх заперечень.

Виходячи з принципів змагальності, диспозитивності, визначених ст.ст. 10,11 ЦПК України, та враховуючи, що сума заборгованості визначена у додатку №1 до договору відступлення права вимоги від 15.07.2010, підтверджується розрахунком здійсненим уповноваженою особою та не спростована в ході розгляду справи, колегія суддів вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 80054,60 грн.

В суді першої інстанції відповідачем було заявлено про застосування наслідків пропуску позовної даності.

За положеннями ст. ст. 257, 261, 264 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, 02.04.2012 боржником ОСОБА_5. було сплачено ТОВ «Вердикт Фінанс» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 1000 грн. (а.с.5).

Таким чином, у 2012 році, коли строк виконання основного зобов'язання настав, та до спливу позовної давності, вчинено дію, яка свідчить про визнання боргу.

Отже, у даному випадку відбулось переривання строку позовної давності відповідно до чинного законодавства, а значить за положеннями ч.3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Твердження представника відповідача про те, що даний платіж не був вчинений відповідачем ОСОБА_5 не були доведені в ході розгляду справи. А отже суд першої інстанції помилково застосував наслідки пропуску строку позовної даності до позовних вимог пред'явлених до боржника ОСОБА_5.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Кредитним договором, а також договором поруки була встановлена дата остаточного повернення кредиту - 21.07.2010.

Так, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як встановлено судом, ОСОБА_5, а відтак і поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_2 первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 21.07.2010.

У Постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14 Верховний Суду України зробив наступні висновки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

В силу ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З матеріалів даної справи вбачається, що вимога кредитора не була направлена поручителям, а звернення до суду датоване 30.01.2014 згідно штампу поштового відділення, при цьому строк виконання основного зобов'язання був визначений сторонами датою - 21.07.2010, тобто початком перебігу шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя є 21.07.2010, відповідно закінчення цього строку припадає на 21.01.2011. А отже порука за договорами № 57М-П1 та № 57М-П2 від 22.07.2008 є припиненою і відсутні підстави для стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на корить позивача суми заборгованості як з солідарних боржників за зобов'язання за кредитним договором № 57м від 22.07.2008.

Наведене вище не враховано судом першої інстанції, ним лише вказано про пропуск позовної даності щодо вимог пред'явлених до божника, що не знайшло свого підтвердження, а отже має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме незастосування норм, які підлягали застосуванню, також має місце порушення процесуального права в частині повного та всебічного з'ясування обставин справи.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку , що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає до скасування з ухваленням нового про задоволенні позовних вимог пред'явлених до божника ОСОБА_5 та відмову у задоволенні позовних вимог пред'явлених до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 319ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.08.2014 - скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (адреса: м. Київ, вул. Костянтинівська, 15-а, ідентифікаційний код 36698193) - 80054 (вісімдесят тисяч п'ятдесят чотири) грн., 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (адреса: м. Київ, вул. Костянтинівська, 15-а; ідентифікаційний код 36698193) судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн. 55 коп..

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: