№ 46353577, 24.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа№ 910/2076/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Суліма В.В.

представники сторін:

Від позивача: Войченко С.В..;

Від відповідача: Становова Ю.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/2076/15-г (суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой"

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

про стягнення 395 230, 66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 25.03.2015, повний текст якого складено 30.03.2015 по справі № 910/2076/15-г позов ТОВ "Євроінвестстрой" до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про стягнення 395 230, 66 грн. - задоволено, а саме: стягнуто з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "Укрзалізничпостач" (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 11/15, код ЄДРПОУ 00034045), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой" (83044, м. Донецьк, вул. Комуністична, 4, код ЄДРПОУ 34436086) заборгованість у розмірі 375 139, 69 (триста сімдесят п'ять тисяч сто тридцять дев'ять грн. 69 коп.) грн., 20 090, 97 (двадцять тисяч дев'яносто грн. 97 коп.) грн. - пені та 7 904, 61 (сім тисяч дев'ятсот чотири грн. 61 коп.) грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними у справі доказами підтверджується здійснення позивачем поставки товару за договором № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р., а відповідачем не надано доказів його оплати у повному обсязі, чим порушено припис ст. 526 Цивільного кодексу України. Також, за прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем з своєчасної оплати поставленого товару за договором, за період з 18.04.2014 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений 30.12.2013 р. товар) до 19.11.2014 р. (дата визначена позивачем), який здійснено з урахуванням граничного терміну для нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом присуджено до стягнення 20 090, 97 грн. пені.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2015, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 - скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом при вирішення спору не було враховано скрутне матеріальне становище відповідача. Крім того, під час здійснення розрахунку заборгованості за договором, судом було помилково присуджено до стягнення у складі вартості товару податок на додану вартість, і з урахуванням сум якого нараховано і стягнуто суму пені. Апелянт вказує на, що розрахунок штрафної санкції (пені) необхідно здійснити без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 по справі № 910/2076/15-г розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 апеляційну скаргу по справі № 910/2076/15-г прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., справу призначено до розгляду на 24.06.2015.

Розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 24.06.2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В. для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/2076/15-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 справу № 910/2076/15-г прийнято до провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В. Розгляд справи № 910/2076/15-г вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні: 24.06.2015.

В судовому засіданні 24.06.2015 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки останнє винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта в судовому засіданні 24.06.2015 доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 - скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, 02.07.2013 між позиваечм - Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой", як постачальником, та відповідачем - Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "Укрзалізничпостач", як замовником, укладено договір поставки № ЦХП-01413-01, за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.3. договору загальна його сума складає 5 695 971, 29 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за кожну поставлену партію товару проводиться відповідачем на протязі 75 банківських днів після дати поставки партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію.

Згідно з п. 10.6. договору в разі несвоєчасної оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.

Термін дії договору, відповідно до п. 13.7., встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2013.. а в разі наявності потреби відповідача, що підтверджується відповідним повідомленням - до повного виконання.

Додатковою угодою № 1 від 15.07.2013 р. сторони внесли зміни до договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р. та встановили, що загальна сума договору становить 5 164 967, 93 грн.

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 р. загальну суму договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р. встановлено у розмірі 6 393 560, 46 грн. та встановлено термін дії договору до 19.04.2014.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за видатковими накладними № 1053 від 30.12.2013 на суму 20 630,70 грн. та № 55 від 18.02.2014 на суму 354 508,99 грн., які не були оплачені відповідачем, у зв'язку з чим заборгованість останнього перед позивачем становить 375 139, 69 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення умов договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р. в частині оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість загалом у розмірі 375 139, 69 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з умов договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р. щодо порядку розрахунків за поставлений товар, строк оплати отриманої відповідачем продукції на даний час є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленого за договором № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 р. товару, а тому відповідачем порушено свої зобов'язання перед позивачем щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар по договору № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджується здійснення позивачем поставки товару за договором № ЦХП-06-01413-01 від 02.07.2013 за видатковими накладними № 1053 від 30.12.2013 на суму 20 630,70 грн. та № 55 від 18.02.2014 на суму 354 508,99 грн., а загалом на суму 375 139, 69 грн., заборгованість з оплати якої відповідачем не погашена, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення зазначеної заборгованості підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 20 090, 97 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

В обґрунтування своїх заперечень щодо правильності розрахунку суми пені, відповідач стверджує про порушення методики розрахунку пені та відсутністю підстав нараховувати пеню на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість.

Також відповідач просив врахувати скрутне матеріальне становище здійснює Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "Укрзалізничпостач" та відповідно до приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Проте, вказані твердження відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

За правилами Податкового кодексу України податок на додану вартість включається до ціни товару, а відтак сума заборгованості у разі його неоплати також визначається з урахуванням податку на додану вартість.

Що ж до зменшення штрафних санкцій, суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Тож, за правилами наведених норм боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання лише у разі наявності беззаперечних доказів відсутності його вини ц порушенні зобов'язання та доказів вжиття ним всіх можливих заходів щодо належного його виконання.

В той же час, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності об'єктивних причин неможливості його виконання та вжиття Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "Укрзалізничпостач" всіх залежних від нього засобів для уникнення порушення договірних зобов'язань.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що відносини між сторонами виникли на підставі договору, який є двостороннім правочином та за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар на умовах та в строки встановлені договором, у зв'язку з чим відсутність або обмеження фінансування відповідача не є підставою для звільнення його від передбаченої законом і договором відповідальності за порушення строків оплати товару.

Перевіривши розрахунок пені за період з 18.04.2014 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений 30.12.2013 р. товар) до 19.11.2014 р. (дата визначена самостійно позивачем, як гранична щодо нарахування), суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок розміру пені з урахуванням граничного терміну для нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим вірно визначено розмір пені, який підлягає стягненню - 20 090, 97 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано задоволено позовні вимоги ТОВ "Євроінвестстрой" до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про стягнення основного боргу - 375 139, 69 грн. та пені - 20 090,97 грн.

Враховуючи наведене, у суду апеляційної інстанції згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/2076/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/2076/15-г - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2076/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Сулім