№ 46281417, 01.07.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/22/15

01 липня 2015 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Маринич В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій від 05.12.2014 № 170043/21, № 170044/21 та № 170045/21.

В обґрунтування позову зазначає, що наявність державної реєстрації як фізичної особи - підприємця не позбавляє особи права одночасно перебувати у трудових відносинах з іншим суб'єктом господарювання. Вказує, що перебував у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем згідно з трудовим договором від 10.05.2012, який зареєстрований в центрі зайнятості. Відповідно до трудового договору від 10.05.2012 є найманим працівником - продавцем, отримує заробітну плату, з якої утримуються та сплачуються податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок. Зазначає, що під час перевірки та складання актів не займався підприємницькою діяльністю, не виступав в якості фізичної особи - підприємця, а виконував трудові обов'язки продавця. Про це вказано і в матеріалах Здолбунівського РВ УМВС України в Рівненській області. Жодних документів, котрі б стверджували, що позивач є суб'єктом господарювання в цих матеріалах не має. Оскаржувані рішення винесені без належної перевірки. Крім того, зазначає, що в 2012 році знявся з обліку в органах податкової служби, торговий патент не замовляв і не отримував, податків як підприємець не сплачував, звітів не здавав, а тому не був суб'єктом господарювання і не повинен нести відповідальність відповідно до ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав з наведених у ньому підстав, просив задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_4 управління Державної фіскальної служби у Рівненській області позов не визнав, подав письмове заперечення (а.с.27-29). Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що зі слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області надійшли матеріали для прийняття рішення щодо застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Відповідно до наданих матеріалів, встановлено, що ФОП ОСОБА_3 здійснював роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії на право здійснення такої діяльності, зберігання та реалізацію алкогольних напоїв без марок акцизного податку, зберігання та реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв за адресою: м.Здолбунів. вул. Базарна, торгівельний прилавок на ринку. На підставі вказаних матеріалів начальником Головного управління ДФС у Рівненській області були винесені рішення від 05.12.2014 №№ 170043/21, 170044/21, 170045/21 про застосування фінансових санкцій до ФОП ОСОБА_3 у розмірі 1700, 8500, 8500 грн. відповідно.

Крім того вказав, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.01.1998, основним видом економічної діяльності є "47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами". Відомості про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 станом на 12.02.2015 - відсутні.

З наведених підстав спірні рішення про застосування штрафних санкцій представник відповідача вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити повністю за безпідставністю вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з таких підстав.

Матеріалами справи стверджено, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, свідоцтво про державну реєстрацію від 28.01.1998; вид діяльності за КВЕД: роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (а.с.48,56-58).

Згідно з листа Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області від 07.10.2014 ФОП ОСОБА_3 перебуває на податковому обліку в Здолбунівській ОДПІ з 17.03.1995. За період підприємницької діяльності, а саме з 17.03.1995 по 31.12.2011 сплачував податок з фізичних осіб шляхом придбання фіксованого патенту. З 01.01.2012 перебуває на загальній системі оподаткування. За 2013 рік декларація про майновий стан і доходи до податкового органу не подана (а.с.47).

Відповідно до службової записки від 06.10.2014 №552/17-00-21-18 відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ Міндоходів у Рівненській області ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами ФОП ОСОБА_3 не видавались (а.с.50).

Суд встановив, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014180130000574 від 18.07.2014 стосовно ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.204 КК України - незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів.

28.10.2014 керуючись ч.2 ст.11 КК України кримінальне провадження №12014180130000574 від 18.07.2014 стосовно ОСОБА_3 закрите у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України (а.с.88-89).

30.10.2014 на адресу Головного управління ДФС у Рівненській області для проведення перевірки та прийняття законного рішення з слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області надійшли матеріали щодо ОСОБА_3 (а.с.31).

Відповідно до наданих матеріалів, а саме: протоколу огляду місця події від 18.07.2014, пояснення ОСОБА_3, протоколу допиту свідка від 22.07.2014, висновку експерта №582 від 24.07.2014 (а.с.32-46) встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснював:

роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії на право здійснення такої діяльності,

зберігання та реалізацію алкогольних напоїв без марок акцизного податку,

зберігання та реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв за адресою: м.Здолбунів. вул. Базарна, торгівельний прилавок на ринку.

Вказані алкогольні напої вилучені працівниками Здолбунівського РВ УМВС України в Рівненській області. Протокол огляду місця події підписаний понятими, посадовими особами, які приймали участь у огляді місця події та ОСОБА_3

Крім того, у протоколі огляду місця події, поясненні та протоколі допиту свідка ОСОБА_3 підтвердив, що він продає алкогольні напої власного виробництва, а саме розводить спирт водою та продає його для відвідувачів ринку.

Висновком експерта від 24.07.2014 № 582 встановлено, що вилучені в ФОП ОСОБА_3 алкогольні напої є алкогольними напоями по типу горілок, які не відповідають ДСТУ 4256-2003 "Горілки і горілки особливі Технічні умови". Рідини мають між собою спільну родову (групову) належність. Відхилення від вимог ДСТУ свідчать про те, що водно-спиртові суміші могли бути виготовлені в не заводських (кустарних) умовах (а.с.38-46).

Роздрібна торгівля алкогольними напоями без наявності у суб'єкта господарювання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями суперечить вимогам ч.11 ст.15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 481/95-ВР).

Зберігання та реалізація алкогольних напоїв без марок акцизного податку є порушенням ч.4 ст.11 Закону № 481/95-ВР.

Зберігання та реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв є порушенням Закону № 481/95-ВР.

Абзацом 5 частини 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що в разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 200 відсотків вартості товару, але не менше 1700 грн.

Абзацом 15 частини 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку - до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 200 відсотків вартості товару, але не менше 8500 грн.

Статтею 16 Закону № 481/95-ВР встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Відповідно до абзацу 3 статті 5 Постанови КМУ від 02.06.2003 № 790 "Про затвердження Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону № 481/95-ВР, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно - правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

На підставі матеріалів слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Рівненській області начальником Головного управління ДФС у Рівненській області були винесені рішення від 05.12.2014:

№ 170043/21 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.;

№ 170044/21 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.;

№ 170045/21 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн., які надіслані на адресу позивача (а.с.52-55).

Вирішуючи адміністративний спір по суті суд враховує наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 10.05.2012 між ОСОБА_5 (Фізична особа) та ОСОБА_6 (Працівник) укладено трудовий договір (а.с.8), відповідно до якого Працівник відповідає за правила торгівлі встановлені законодавством. Вказаний договір є безстроковим, що укладається на невизначений термін з 10.05.2012.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_3 на момент проведення перевірки був найманим нею працівником, здійснював продаж продовольчих товарів на ринку з торгового місця, що належить свідку ОСОБА_5 за що отримував фіксовану заробітну плату. Зазначила, що постійно здійснювала контроль за реалізацією ОСОБА_3 товарів та ствердила, що з лотка позивач продавав лише товари, що надавала на реалізацію вона в межах трудового договору, власними товарами не торгував, самостійною господарською діяльністю не займався.

Вказала, що 18.07.2014 ОСОБА_3 здійснював свої трудові обов'язки згідно з трудовим договором від 10.05.2012.

У статті 128 Господарського кодексу України зазначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

В межах своєї підприємницької діяльності фізична особа укладає цивільно-правові договори відповідно до Цивільного кодексу України. При укладанні цивільно-правового договору виконавець не є найманим працівником (та на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства), а виконує роботу на власний ризик.

Тобто, відповідно до законодавства, фізична особа - підприємець, що зареєстрована в установленому законодавством порядку, є самозайнятою особою. Під терміном "самозайнята особа" відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України мається на увазі платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Громадяни реалізують право на працю на підставі частини першої статті 67 Господарського кодексу України та частини другої статті 2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що працівником вважається фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, фізична особа - підприємець, що є платником єдиного податку, може бути найманим працівником, за умови, якщо її підприємницька діяльність не пов'язана з виконанням посадових обов'язків, як працівника підприємства (установи, організації, або фізичної особи) та здійснюється у вільний від таких обов'язків час.

Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При виконанні цієї діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває у трудових відносинах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскільки ведення трудових книжок передбачено на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичної особи (стаття 48 Кодексу законів про працю України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058 фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, в тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню. Цим Законом встановлено, що право на пенсію мають всі громадяни України, які застраховані у системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування та досягли відповідного пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Фізична особа, зареєстрована як підприємець, без створення юридичної особи, виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). Але статус громадянина, як підприємця, не перешкоджає тому, аби цей же громадянин, як працівник, уклав трудовий договір з іншим роботодавцем. В цьому випадку громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (його робота в цьому разі буде вважатися сумісництвом). Статус громадянина як підприємця без створення юридичної особи ніяк не впливає на обсяг його обовязків і прав як працівника за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 є платником внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с.87).

З наявної в матеріалах справи трудової книжки встановлено, що 10.05.2012 ОСОБА_3 прийнято на роботу продавцем за трудовим договором від 10.05.2015, зареєстрованому в Здолбунівському районному центрі зайнятості. 31.12.2014 ОСОБА_3 звільнено за згодою сторін (а.с.77-79).

Отже, в ході судового розгляду справи встановлено, що 18.07.2014 ОСОБА_3 не здійснював підприємницьку діяльність, а виконував свої трудові обов'язки згідно з трудовим договором від 10.05.2012, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції визначені ст.17 Закону № 481/95-ВР.

Крім того, постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27.11.2014 у справі №562/3229/14-п до ОСОБА_3 застосовано штраф в розмірі 850,00 грн. за порушення ч.1 ст.156 КУпАП - роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору. Вказана постанова набрала законної сили 09.12.2014 (а.с.80-81).

Відповідно до ч. ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Враховуючи, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Отже, за вчинення порушення, про яке йдеться у абз.5 ч.2 ст.17 Закону № 481/95-ВР, фінансову санкцію до ОСОБА_3 може бути застосовано лише один раз. Відтак суд вважає неправомірним застосування до позивача фінансової санкції за порушення, яке було предметом дослідження судом та за вчинення якого ОСОБА_3 вже притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що рішення про застосування фінансових санкцій від 05.12.2014 № 170043/21, № 170044/21 та № 170045/21 не відповідають критеріям правомірності, встановленим в статті 2 КАС України, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування протиправних рішень суб'єкта владних повноважень.

Судові витрати суд присуджує на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 05 грудня 2014 року № 170043/21, № 170044/21 та № 170045/21.

Присудити на користь позивача ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 182,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гломб Ю.О.