Постановление суда № 46199057, 02.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ К/800/1354/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С. , Рецебуринський Ю.Й. , розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управліняя державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.10.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управліняя державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області з вимогами про скасування постанови.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.10.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014р., задоволено позовні вимоги, визнано незаконною та скасовано постанову від 08.09.2014р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 30147906 з примусового виконання виконавчого листа № 2-а/2506/1757/11, зобов'язано Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області вжити заходів, передбачених Законами України "Про виконавче провадження", "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", "Про виконання рішень та застосування практику Європейського суду з прав людини" з метою виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.02.2011р. №2-а/2506/1757/11.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що постанова старшого державного виконавця Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про закінчення виконавчого провадження від 08.09.2014р. винесена передчасно, порушує права та законні інтереси позивача, є протиправною та підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в Управлінні Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області перебував на виконанні виконавчий лист № 2а/2506/1757/11 від 24.11.2011р. про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням грошового забезпечення, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за останньою штатною посадою на час звільнення, з урахуванням доплати за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих.

Постановою старшого державного виконавця Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області від 08.09.2014р. закінчено виконавче провадження з підстав, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Статтею 2 Закону передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і згідно з ч. 2 цієї статті здійснюється державними виконавцями. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

У відповідності з ч. 1 ст. 5 Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 11 статті 49 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону.

Згідно з ч. 3 цієї статті у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

В силу положень ч. 1 ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 89 Закону у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судами встановлено, що резолютивна частина постанови суду, викладена у виконавчому листі від 24.11.2011р., носить зобов'язальний характер і не передбачає можливості звернення стягнення на майно чи кошти боржника. У той же час, застосування державним виконавцем положень п. 11 ч. 1 ст. 49, ч. 3 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" як підставу закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа, можлива лише при виконанні рішень майнового характеру, зокрема про стягнення грошових коштів або про звернення стягнення на майно. При цьому, державним виконавцем закінчено виконавче провадження не у зв'язку з тим, що постанову суду без участі боржника виконати не можливо, а у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника - УПФУ в Корюківському районі Чернігівської області для даного виду виплат і не передбачення їх в кошторисних видатках та в Державному бюджеті України.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої і апеляційної інстанцій про те, що, приймаючи рішення про закінчення виконавчого провадження, старший державний виконавець діяв всупереч вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки невиконання судового рішення з посиланням на відсутність коштів на рахунку боржника не є поважною причиною та не може бути підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управліняя державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області відхилити, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.10.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді

Пасічник С.С.

Рецебуринський Ю.Й.