№ 45976899, 24.06.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року Чернігів Справа № 825/1370/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Уляничеві М.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Світ купе» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Світ купе» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.11.2014 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акт перевірки від 30.09.2014 № 2221/22/36279304, на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містить неправомірні висновки, які суперечать нормам Податкового кодексу України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами. Зазначає, що фіктивність контрагента платника податків, так само як і невиконання своїх податкових обовязків контрагентом платника податків, не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував, а у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у звязку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що в ході перевірки позивачем не було надано в повному обсязі підтверджуючі документи щодо спірних взаємовідносин з ПП «АВК-БУД», а саме: документи, що підтверджують транспортування товару, факт прийому-передачі, зберігання ТМЦ, складського обліку та використання у господарській діяльності. Крім того, вказує, що документи щодо постачання ТМЦ, які були оформлені між позивачем та контрагентом, не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть використовуватись при формуванні податкового та бухгалтерського обліку, а тому у позивача відсутня законна можливість скористатись правом на податковий кредит, заявити відємне значення з податку на додану вартість та формувати витрати за такими операціями.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що приватне підприємство «Світ купе» зареєстровано в якості юридичної особи 12.12.2008, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 9-13).

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Світ купе» з питання достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за жовтень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ПП «АВК-БУД» та у декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 30.09.2014 № 2221/22/36279304 (а.с. 15-32).

Вищевказаною перевіркою було встановлено порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток у 2012 році на суму 16942,00 грн.; пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у жовтні 2012 року на суму 15896,00 грн. та завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за жовтень 2012 року на суму 239,00 грн.

Такий висновок фіскального органу ґрунтується на тому, що при перевірці не було підтверджено реальність здійснення господарських відносин між ПП «АБК-БУД» та ПП «Світ купе».

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: від 06.11.2014 № НОМЕР_2 на суму 19870,00 грн. (15896,00 грн. за основним платежем та 3974,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг); від 06.11.2014 № НОМЕР_1 на загальну суму 21178,00 грн. (16942,00 грн. за основним платежем та 4236,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) за платежем: податок на прибуток приватних підприємств; від 06.11.2014 № НОМЕР_3, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 239,00 грн. (а.с. 33-35).

Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу першого пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що між ПП «Світ купе» (покупець) та ПП «АВК-БУД» (постачальник) було укладено договір поставки від 31.07.2012 № б/н, підписаний уповноваженими на те особами та скріплений печатками.

Відповідно до умов даного договору (пункт 1.1, 2.1, 5.1) постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити металеві та освітлювальні вироби. Кількість і найменування товару, що є предметом цього договору сторони визначають згідно замовлення покупця в видаткових накладних, які є невідємною частиною договору. Ціна товару встановлюється за домовленістю сторін і вказується в видаткових накладних і рахунках-фактурах на його оплату, які є невідємною частиною договору.

Виконання сторонами вказаного договору поставки підтверджується видатковими накладними від 03.10.2012 № РН-0000041, від 15.10.2012 № РН-0000043, від 22.10.2012 № РН-0000046, від 26.10.2012 № РН-0000049 (а.с. 64, 66, 68, 70); рахунок-фактурами від 03.10.2012 № 45, від 15.10.2012 № СФ-0000047, від 22.10.2012 № 46, від 26.10.2012 № 50 (а.с. 65, 67, 69, 71); податковими накладними від 03.10.2012 № 1, від 15.10.2012 № 3, від 22.10.2012 № 7, від 26.10.2012 № 11, які зареєстровані у встановленому законом порядку (а.с. 58-61, 73-76); банківськими виписками (а.с. 118-125).

Всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між ПП «Світ купе» та ПП «АВК-БУД».

Отже, суд вважає, що формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором про виконання робіт у власній господарській діяльності.

Відповідачем не надано суду доказів того, що ПП «Світ купе» не було використано у власній господарській діяльності придбані товари, використання яких підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність та відповідність вимогам підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктам 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України формування позивачем показника витрат, що приймає участь у визначенні обєкту оподаткування податком на прибуток, тобто висновки відповідача про завищення витрат та заниження податку на прибуток є безпідставними, як і подальше донарахування сум податку на прибуток.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2014 № НОМЕР_1 на загальну суму 21178,00 грн. (16942,00 грн. за основним платежем та 4236,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) за платежем: податок на прибуток приватних підприємств.

Що стосується позовної вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2014 № НОМЕР_2 на суму 19870,00 грн. (15896,00 грн. за основним платежем та 3974,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та № НОМЕР_3, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 239,00 грн., то суд зважає на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту по операціям з ПП «АВК-БУД» став акт перевірки від 27.06.2013 № 161/22/34018801 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «АВК-БУД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, відповідно до якого встановлено відсутність товариства за податковою адресою.

Однак, суд вважає, що такий акт не може слугувати безспірним та об'єктивним доказом того, що господарська операція між позивачем та його контрагентами не відбувалась.

Так, зазначені в акті обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобовязання, породжує у платника податку обовязки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Як встановлено, позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, а суми за цими накладними було включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому їх і отримано.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обовязково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Пункт 4.1.4 статті 4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2014 №№0004192200 та НОМЕР_3.

Стосовно посилання відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, суд вважає за необхідне зазначити, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обовязковості ведення або правильності складання і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності формування податкового кредиту.

Згідно з частиною третьою статті 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Необхідно підкреслити, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції з постачання товарів, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з постачання товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Крім того, відповідно до пункту 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207, у випадку здійснення перевезень для власних потреб серед необхідних документів товарно-транспортна накладна не значиться, а застосовується накладна чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних або неналежне їх складання, може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не повязане з дотриманням вимог податкового законодавства та не може бути підставою для донарахування грошового зобов'язання.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ПП «Світ купе» необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 182,70 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства «Світ купе» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 06.11.2014 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Світ купе» судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.О. Непочатих