Постановление суда № 44432821, 27.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/7935/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Кицюк В.С.

Доповідач: Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Борисової О.В., Шиманського В.Й.

при секретарі - Круглику В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», Кабінету Міністрів України, треті особи Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 рокупозивач звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з ПАТ «Міський комерційний банк» та Кабінету Міністрів України солідарно на його користь інфляційні втрати в розмірі 3 785,89 грн.; відсотки за користування коштами банківського вкладу у розмірі 2 649,22 грн.; 3% від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язань в розмірі 196 725,00 грн. шляхом списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Міський комерційний банк» № 32003147401 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, код банку - 321024, індивідуальний податковий номер відповідача - 343539026589 та з кореспондентського рахунку Кабінету Міністрів України у Державній казначейській службі України солідарно на його рахунок, відкритий у ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», код ЄДРПОУ 00032112, МФО 322313. У випадку відсутності або недостатньої суми коштів по заявлених вимогах на кореспондентських рахунках ПАТ «Міський комерційний банк» та Кабінету Міністрів України стягнення провести з будь-яких інших рахунків, в тому числі відкритих в комерційних банках.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ПАТ «Міський комерційний банк», виконуючи рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року, виплатив не всю суму вкладу, а тому за користування його грошовими коштами банк зобов'язаний сплатити йому відсотки та інфляційні втрати.

Крім того, оскільки Кабінет Міністрів України добровільно взяв на себе зобов'язання та гарантії по вкладам перед юридичними та фізичними особами - вкладниками та клієнтами банків, пpo що публічно оголошено прем'єр міністром України ЯценюкомА.П., відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду має бути солідарною.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по процентам за договором обліку вкладу на вимогу за номером рахунка НОМЕР_1 в сумі 20 грн. 11 коп. Вирішено питання судових витрат. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що суд не взяв до уваги наявні в матеріалах справи заяви від 06 березня 2014 року про повернення депозитного вкладу та від 11 березня 2014 року про повернення депозитного вкладу, проведення нарахування та сплати відсотків за користування коштами банківського вкладу, a також виплати інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначив, що суд помилково визначив правомірність застосування ПАТ «Міський комерційний банк» положення п. 1.3 Договору та перерахування суми вкладу з депозитного рахунку НОМЕР_2 на рахунок з обліку вкладу на вимогу НОМЕР_1 та визначення в такому випадку процентів у розмірі встановленому банком в такий період часу для банківських вкладів на вимогу.

Крім того, Закон «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» відсутній в законодавстві України, а тому не відомо чим суд мотивував свої твердження при винесенні відповідного рішення.

Вважає, що Держава Україна в особі Кабміну України має бути визнана солідарним боржником по зобов'язанням ПАТ «Міський комерційний банк» на підставі частини 1 ст. 353 ЦК України, статті 41 Конституції України та на підставі договору, оскільки Кабінет міністрів України добровільно взяв на себе зобов'язання та гарантії по вкладам перед юридичними та фізичними особами - вкладниками та клієнтами банків, в тому числі ПАТ «Міський комерційний банк», про що публічно було оголошено прем'єр-міністром України Яценюком А.П.

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ПАТ «Міський комерційний банк» проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи позов частково та стягуючи відсотки у розмірі 20.11 грн., суд виходив з того, що банк користувався грошовими коштами в період з 26 серпня 2014 року по 20 листопада 2014 року.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року по справі №2-4303/14 (760/12814/14-ц) було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто на його користь з ПАТ «Міський комерційний банк» заборгованість по договору строкового банківського вкладу №2630/49/145334 від 06.12.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Міський комерційний банк», в розмірі 17500,00 грн., відсотки за користування вкладом в сумі 1213,42 грн., інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 1064,63 грн. (а.с.22-27). Рішення не оскаржувалося та не виконувалося в порядку виконавчого провадження.

24.02.2015 року позивач отримав суму банківського вкладу від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 17500,00 грн. та відсотки в сумі 622,60 грн., оскільки в ПАТ «Міський комерційний банк» вже діяла тимчасова адміністрація (а.с.87) .

Відповідно до ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За умовами ст.1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно п. 1.2.4 договору строкового банківського вкладу №2630/49/145334 від 06.12.2013 року (далі Договору), сторони обумовили, що позивач розмістив у відповідача на строк 90 днів вклад під 21,5% річних із можливістю поповнення вкладу (а.с.8)

Пунктом 1.4.1 Договору прямо зазначено, що автоматична лонгація договору не передбачена.

Відповідно до п. 1.3 Договору,якщо вкладник за цим договором не витребує суму вкладу по закінченню строку, а саме 06 березня 2014 року, то сума вкладу в день закінчення строку дії Договору переноситься з депозитного рахунка НОМЕР_2 на рахунок з обліку вкладу на вимогу НОМЕР_1, про що вкладник доручає банку здійснити таке договірне списання. Проценти на суму вкладу в такому випадку нараховуються в розмірі, встановленому банком в такий період часу для банківських вкладів на вимогу.

Згідно виписки по Договору від 26 серпня 2014 року станом на 26.08.2014 року заборгованість складала 17500,00 грн. сума самого вкладу та 622,60 грн. відсотки по процентному рахунку НОМЕР_1, що, в свою чергу, підтверджує те, що грошовий вклад ОСОБА_1, як передбачено умовами Договору, з 06 березня 2014 року було переведено на інший рахунок - «вклад на вимогу» і як зазначено у виписці із відсотковою ставкою 0,1% (а.с.28-30)

Отже, після 6 березня 2014 року на суму грошового вкладу позивача відсотки не нараховувалися.

Згідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, згідно ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення (ст. 1060 ЦК України). Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Виняток становлять вклади, зроблені юридичними особами на інших умовах повернення, що встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

З матеріалів справи убачається, що постановою Правління Національного Банку України від 20.11.2014р. №732 ПАТ «Міський комерційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних, а з 21 листопада 2014 року введено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 64 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк», та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Тимошенка К.В. строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Згідно п.3, п.5 ч.5 ст.36, п.4 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації, ліквідації не відбувається/ припиняється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи не належне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також: зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Таким чином, вірним є висновок суду про те, що закон не передбачає стягнення інфляційних збитків і 3% річних в період тимчасової адміністрації.

Перевіряючи законність ухваленого рішення, колегія суддів не знаходить підстав для його скасування, оскільки суд першої інстанції вірно визначився з тим, що на користь позивача підлягають стягненню лише відсотки за користування грошовими коштами в сумі 17500,00 грн. за період з 26 серпня 2014 року по 20 листопада 2014 року за ставкою 0,1%, що складає 20,11 грн.

Твердження апелянта про те, що суд мотивував своє рішення неіснуючим законом «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними, оскільки ухвалою від 12.05.2015 року цю описку було виправлено шляхом зміни вказівки на Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с.138)

Не заслуговують на увагу суду посилання на те, що Держава Україна в особі Кабміну України має бути визнана солідарним боржником по зобов'язанням ПАТ «Міський комерційний банк», оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, Кабінет Міністрів України стороною у даному договорі не виступає, а тому і не несе разом з банком солідарний обов'язок боржника.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді