№ 44238145, 12.05.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 року Чернігів Справа № 825/3302/14

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Соломко І.І.,

за участю ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Дарди О.М.,

Роєнка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 (далі-позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Куликівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі- відповідач, Куликівський РВ УМВС в Чернігівській області), в якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність Куликівського районного відділу УМВС України в Чернігівській області, яка полягає в не нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за кожний повний календарний рік служби, яка встановлена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» та зобов'язати Куликівський РВ УМВС в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, яка встановлена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби.

Ухвалою суду від 17.10.2014 адміністративний позов залишено без руху. Позивачем вказана ухвала оскаржена в апеляційному порядку, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 залишена без змін.

26.03.2015 року ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду призначено судове засідання на 02.04.2015.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що при звільненні з органів внутрішніх справ відповідачем не була виплачена одноразова грошова допомога. В серпні 2014 року звернувся до відповідача з запитом про виплату вказаної допомоги, проте листом від 16.09.2014 вих. № 5918 Куликівський РВ УМВС В Чернігівській області повідомив про відсутність підстав для її виплати. Позивач не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки згідно пункту 10 постанови Кабінету Міністрів від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того, просив при вирішенні даного спору взяти до уваги постанову Верховного суду України від 17.03.2015 по справі № 21-80а15, в якій зазначено, що одноразова грошова допомога особам, рядового сержантського, старшинського та скороченням складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контакту командуванням має разовий характер. Право на її одержання пов'язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Тому не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Представники Куликівського РВ УМВС України в Чернігівській області в судовому засіданні не погодились з позовними вимогами позивача та зазначили, що відповідач діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню. Зокрема вказували, що позивач помиляється щодо наявності у нього права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, оскільки він звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням без права на пенсію.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду із мотивів пропущення строку звернення до суду (а.с. 60-62).

Усною ухвалою суду від 12.02.2015 року у задоволенні клопотання відмовлено за необгрунтованістю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши адміністративну справу, суд встановив наступне.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом УМВС України в Чернігівській області від 11.06.2009 № 103 о/с був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (за власним бажанням) з посади капітана міліції, інспектора дозвільної системи Куликівського РВ УМВС України в Чернігівській області (а.с.33).

В серпні 2014 позивач звернувся до Куликівського РВ УМВС України в Чернігівській області С.В. із запитом стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, проте відповідач листом від 16.09.2014 № 5918 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати, оскільки права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні він не набув (а.с.32).

Згідно довідки Куликівського РВ УМВС України в Чернігівській області від 08.05.2015 № 2556 одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не нараховувалась (а.с.58).

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, які свідчать про бездіяльність останнього, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі-Закон №2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Тобто, однією з обов'язкових умов виплати одноразової грошової допомоги є наявність права на пенсію на підставі цього Закону.

Докази, які б підтверджували, що ОСОБА_6 на час звільнення з органів внутрішніх справ 11.06.2009 року мав право на пенсію, позивачем суду не надано.

Отже, позивач на день звільнення з органів внутрішніх справ не набув права на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до положень статті 9-1 Закону № 2262-ХІІ особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Отже, законодавець визначив умови, за яких особам, які звільненні зі служби з наведених підстав та не мають права на пенсію, виплачуються одноразова грошова допомога. При цьому особам, які звільненні за власним бажанням та не мають права на пенсію на день звільнення, одноразова грошова допомога не виплачується.

Аналогічні норми містяться і в постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р.№ 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішні з справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року №393.

Пунктом 10 вказаної постанови (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому пунктом 11 цієї постанови вказано, що особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

З урахуванням вказаного, суд вважає, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд не бере до уваги посилання представника позивача на постанову Верховного суду України від 17.03.2015 по справі № 21-80а15, з огляду на таке.

Приписами статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У вказаному судовому рішенні викладена правова позиція стосовно застосування положень частини першої статті 9 та статті 9-1 Закону України № 2262-ХІІ щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби осіб рядового рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням контракту.

Проте, предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо не виплати одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною другою статті 9 Закону України № 2262, тому суд приходить до висновку, що правова позиція суду, яка викладена у постанові Верховного суду України від 17.03.2015 по справі № 21-80а15 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини п'ятої статті 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач не вказав про понесені витрати, то підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко