№ 44237623, 12.05.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/5440/2011

12 травня 2015 року 15год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковська Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Рудий В.А.,

відповідача: представник Кузьмич Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Командитного товариства "Рівнеагроенерго і компанія" до Державної податкової інспекції у м.Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Командитне товариство «Рівнеагроенерго і компанія» (далі - КТ «Рівнеагроенерго і компанія») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0004102342 та №0004112342 від 01.12.2011 року.

В ході судового розгляду справи, керуючись ст. 52 КАС України, за згодою позивача, суд допустив заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у м.Рівне на належного - Державну податкову інспекцію у м.Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ у м.Рівне).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначив, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам справи. Пояснив суду, що між КТ «Рівнеагроенерго і компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євростеп плюс» (далі - Євростеп плюс) було укладено договір купівлі-продажу матеріалів. Зміст даного договору не суперечить чинному законодавству України та даний договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому підстав стверджувати про його безтоварність у податкового органу немає. Зазначає, що бухгалтерські документи виписані ТОВ «Євростеп плюс», за результатом господарської операції з КТ «Рівнеагроенерго і компанія», в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Стверджує, що господарські операції позивача з даним контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними немає. У зв'язку з чим вважають висновки акта перевірки про порушення КТ «Рівнеагроенерго і компанія» вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку, а податкові повідомлення-рішення №0004102342 та №0004112342 від 01.12.2011 року - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав (том 1 а.с.119-120). В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за IV квартал 2008 року в сумі 12757 грн. та до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008 року на суму 10205 грн. Даний висновок було зроблено податковим органом на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «Євростеп плюс». Зазначив, що в ході перевірки позивачем не надано документи на транспортування товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Євростеп плюс». Також вказав про наявність вироку Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13.05.2014 року ОСОБА_1 директора ТОВ «Євростеп плюс» визнано винним за ст.191 ч.4 та ч.3 ст.212 КК України. У зв'язку з чим стверджує, що господарські операції за договором, укладеним позивачем з ТОВ «Євростеп плюс» безтоварні і не підтверджені первинними документами. Вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. З таких підстав просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.05.1980 року державним реєстратором виконавчого комітету Рівненської міської ради КТ «Рівнеагроенерго і компанія» було зареєстровано юридичною особою, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №579575 (том 1 а.с.67) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій №588117 (том 2 а.с.12).

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, видами діяльності КТ «Рівнеагроенерго і компанія» за КВЕД-2010 є електромонтажні роботи; вантажний автомобільний транспорт; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, що в період з 14.11.2011 року по 18.11.2011 року посадовими особами ДПІ у м.Рівне на підставі наказу №1536 від 14.11.2011 року та направлення на перевірку №1542/23-100 від 14.11.2011 року було проведено виїзну позапланову перевірку КТ «Рівнеагроенерго і компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Кімістрейд», ТОВ «Бізарттрейд», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «ТК «Торглайн», ТОВ «Сучасник-КА» за період з 01.01.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 21.11.2011 року за №1357/23-100/05439516 (том 1 а.с.10-15).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0004102342 від 01.12.2011 року, яким КТ «Рівнеагроенерго і компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 15946,25 грн., в т.ч. 12757 грн. за основним платежем та 3189,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с.23);

- №0004112342 від 01.12.2011 року, яким КТ «Рівнеагроенерго і компанія» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 12756,25 грн., в т.ч. 10205 грн. за основним платежем та 2551,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с.22).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0004102342 від 01.12.2011 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про безпідставне віднесення вартості отриманого від ТОВ «Євростеп плюс» на суму 61230,75 грн. до валових витрат ІV кварталу 2008 року, у зв'язку з чим КТ «Рівнеагроенерго і компанія» занижено податок на прибуток підприємств за ІV квартал 2008 року на суму 12757 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій КТ «Рівнеагроенерго і компанія» і ТОВ «Євростеп плюс» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач (Покупець) та ТОВ «Євростеп плюс» (Продавець) уклали усний договір купівлі-продажу товарів.

На виконання умов договору, у грудні 2008 року ТОВ «Євростеп плюс» поставило позивачу товар, а саме: кабель, світильники та СИП-4-4-16, що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими, податковими накладними, долученими до матеріалів справи (том 1 а.с.24-32).

Оплата за поставлений товар здійснена в повному обсязі, що підтверджується копіями виписок банку (том 1 а.с.33-35), та про що також зазначено в акті перевірки від 21.11.2011 року (ст.4 акту).

Вартість отриманих від ТОВ «Євростеп плюс» товарно-матеріальних цінностей включено позивачем на підставі отриманих видаткових накладних до складу витрат ІV кварталу 2008 року.

Оскільки, відносини між сторонами виникли до набуття чинності Податковим кодексом України, суд при розгляді справи застосовує до них законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Поряд з цим, відповідно до пп.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень витрати на оплату товарно-матеріальних цінностей, які були виключені відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"№334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Наявні в матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, розрахункові документи в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, відповідачем суду не надано.

Видаткові, податкові накладні містять найменування продавця та покупця, обсяг поставленого товару, підписи уповноважених представників сторін та відбитки печаток товариств. Всі наявні видаткові, податкові накладні дають змогу визначити, який саме товар постачався, за якою ціною, між якими контрагентами. Докази того, що дані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Євростеп плюс», останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію і не був позбавлений права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства та був платником ПДВ (том 1 а.с.52,53).

Таким чином, віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених на оплату товару, отриманого від ТОВ «Євростеп плюс», не суперечить вимогам п.5.1, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем сум, сплачених позивачем ТОВ «Євростеп плюс» на оплату вартості придбаного товару зі складу валових витрат КТ «Рівнеагроенерго і компанія» за IV квартал 2008 року.

Рух активів у процесі здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Євростеп плюс», підтверджується матеріалами справи.

Крім того, в акті перевірки відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки товару, зокрема, в акті зазначено, що «товарно-транспортних накладних, шляхових листів до перевірки не надано».

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарів, які постачалися за договором купівлі-продажу з ТОВ «Євростеп плюс» товарно-транспортними накладними, є протиправною, з огляду на таке.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні"№363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасниками транспортного процесу є вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як і не було встановлено, що ТОВ «Євростеп плюс» передавало призначений для КТ «Рівнеагроенерго і компанія» товар будь-якій транспортній організації для перевезення і, відповідно, були вантажовідправниками, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем у даного контрагенту товарно-матеріальних цінностей.

Одночасно надані до матеріалів справи позивачем документи, а саме: акти приймання виконаних підрядних робіт №232,224,235,230 за грудень 2008 року (том 1 а.с.36-50), свідчать про подальшу використання позивачем придбаних у ТОВ «Євростеп плюс» матеріалів у господарській діяльності, зокрема для виконання підрядних робіт ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.».

За результатами даних операцій позивачем сформовано податкові зобов'язання з ціни продажу наданих товарів у відповідному податковому періоді, що підтверджується податковими деклараціями з ПДВ з реєстром виданих та отриманих податкових накладних (том 1 а.с.127-132).

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про товарність і реальність здійснення господарських операцій між КТ «Рівнеагроенерго і компанія» та ТОВ «Євростеп плюс», подальше використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій з даним контрагентом. Докази того, що товар, придбаний КТ «Рівнеагроенерго і компанія» у ТОВ «Євростеп плюс», з метою іншою, ніж використання його у власній господарській діяльності податковим органом суду не надано, судом не здобуто і в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених ТОВ «Євростеп плюс», на оплату вартості товарно-матеріальних цінностей відповідає вимогам вимогам п.5.1, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а виключення цих сум відповідачем зі складу валових КТ «Рівнеагроенерго і компанія» IV кварталу 2008 року - протиправне.

Суд критично оцінює твердження податкового органу про те, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Євростеп плюс» є нікчемним, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховним судом України в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" констатовано, що правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на те, що "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Аналогічну позицію викладено Вищим адміністративним судом України в постанові від 14.11.2012 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27477204).

Жодних доказів того, що КТ «Рівнеагроенерго і компанія» та ТОВ «Євростеп плюс» під час укладання договорів завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства суду податковим органом не надано.

Щодо покликань податкового органу на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13.05.2014 року, суд оцінює їх критично, так як аналіз вказаного вироку свідчить, що у ньому не досліджено і не надано оцінку будь-яким господарським операціям ТОВ «Євростеп плюс» з позивачем, жодних висновків про нікчемність правочинів між ТОВ «Євростеп плюс» і КТ «Рівнеагроенерго і компанія» у ньому немає, а тому суд дійшов висновку, що твердження податкового органу про нікчемність правочину ТОВ «Євростеп плюс» і КТ «Рівнеагроенерго і компанія» у грудні 2008 року є передчасними та необґрунтованими.

Суд також акцентує увагу, що згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 р., є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Отже, дані висновки відповідача безпідставні.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0004102342 року від 01.12.2011 року не відповідає вказаним критеріям правомірності, а тому є протиправним.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про безтоварність операцій позивача з ТОВ «Євростеп плюс» та про порушення КТ «Рівнеагроенерго і компанія» вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже податкове повідомлення-рішення №0004102342 від 01.12.2011 року є таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0004112342 від 01.12.2011 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про заниження КТ «Рівнеагроенерго і компанія» податку на додану вартість за грудень 2008 року на загальну суму 10205 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарської операції КТ «Рівнеагроенерго і компанія» і ТОВ «Євростеп плюс» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон №168/97-ВР) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений п.3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Серед даного переліку, господарські операції по придбанню товарів (кабелів, світильників та СИП-4 4 -16), відсутні.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку па податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі податкових накладних №312 від 16.12.2008 року, №313 від 19.12.2008 року, №314 від 23.12.2008 року, виписаних ТОВ «Євростеп плюс» (том 1 а.с.27-29), сплачені суми ПДВ в складі вартості придбаних у грудні 2008 року товарів позивач відніс до податкового кредиту відповідного періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податковий кредит по отриманих позивачем від ТОВ «Євростеп плюс» товарно-матеріальних цінностях повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Євростеп плюс» для КТ «Рівнеагроенерго і компанія», в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ «Євростеп плюс» для КТ «Рівнеагроенерго і компанія» містять всі необхідні обов'язкові реквізити.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення ТОВ «Євростеп плюс» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (як-то, відсутність за місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків КТ «Рівнеагроенерго і компанія» права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом також не беруться до уваги посилання податкового органу на відсутність у ТОВ ТОВ «Євростеп плюс» власних трудових ресурсів, економічних потужностей для виконання господарських зобов'язань. Такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних та транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів, вони не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства позивачем, оскільки не залежать від волі останнього.

Таким чином, дії КТ «Рівнеагроенерго і компанія»як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з ТОВ «Євростеп плюс» не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення позивачем сум податку, сплаченого ТОВ «Євростеп плюс» у зв'язку з придбанням товару до складу податкового кредиту.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, результати перевірки контрагента позивача, контрагентів контрагента, наявність та/або відсутність контрагента за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність або відсутність порушених кримінальних справ, пояснення осіб не можуть впливати на право позивача щодо формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту, оскільки наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання спірних господарських операцій.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0004112342 від 01.12.2011 року - протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №0004102342 та №0004112342 від 01.12.2011 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0004102342 та №0004112342 від 01.12.2011 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0004102342 від 01.12.2011 року та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0004112342 від 01.12.2011 року.

Присудити на користь позивача Командитного товариства "Рівнеагроенерго і компанія" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.

Боровець І.І.