Постановление суда № 44138495, 14.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4003/15 Справа № 201/359/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О.А. Доповідач - Кочкова Н.О.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючої - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Григорченка Е.І., Ткаченко І.Ю.,

при секретарі - Левцунову І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - за апеляційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року заява ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про забезпечення позову повернута заявникові (а.с.104).

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, ставить питання про скасування вказаної ухвали та просить прийняти нову ухвалу про задоволення заяви (а.с. 113-116).

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду - залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, позивач подав і заяву про забезпечення позову.

Суд 1 інстанції в ухвалі від 17 лютого 2015 року посилався на те, що заявником не обґрунтовано необхідність застосування саме такого види забезпечення позову (накладення арешту на майно, що належить відповідачам), який зазначено у заяві; не зазначено на яке саме нерухоме майно відповідачів слід накласти арешт; не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний вид забезпечення позову; не зазначено обставини та не надано документи, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, позивач не надає жодних відомостей дійсної вартості майна, на яке слід накласти арешт, однак такі відомості потрібні для визначення, що вид забезпечення позову буде співмірним із заявленими вимогами.

Вказаний висновок є правильним, оскільки відповідно до ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» згідно із п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб. Згідно із абзацом 3 п.7 цієї ж Постанови ухвала про забезпечення позову постановляється відповідно до ст.. 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» у поданій до суду заяві про забезпечення позову не вказує, чому слід застосувати саме такий вид забезпечення позову як накладення арешту на все нерухоме майно, оскільки відповідно до п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Посилання апелянта на те, що відповідачі ухиляються від виконання умов кредитного договору, - не має правового значення для вирішення спору, а посилання на наявність інших судових рішень по спору між тими ж сторонами, - не є підставою для скасування ухвали, оскільки відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може бути накладено державним виконавцем.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки не мають правового значення для вирішення питання забезпечення позову, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, і її слід залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» - відхилити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуюча: Кочкова Н.О.

Судді: Григорченко Е.І.

Ткаченко І.Ю.