Постановление суда № 43975246, 30.04.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/189/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І.І. Провадження № 22-ц/773/625/15 Категорія: 30 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Осіпука В.В.,

при секретарі - Губарик К.А.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду від 11 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рожищенського районного суду від 11 березня 2015 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2013 року на прохання ОСОБА_1 був проведений обмін земельними ділянками між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, що стверджується актом, складеним землевпорядником Рудко-Козинської сільської ради в присутності сільського голови та землевласників 28.10.2013 року(а.с.5). Відповідно до рішення Рудко-Козинської сільської ради від 28.03.2014 року № 28/6 ОСОБА_1 наданий дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в с.Рудка -Козинська загальною площею 0,60 га( а.с.6).

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначала, що після обміну земельними ділянками приступила до обробітку землі, оскільки весною на даній земельній ділянці почала рости пшениця, то вона доглядала і обробляла її та 26 липня 2014 року зібрала урожай пшениці, проте відповідач ОСОБА_3 самовільно забрав з поля 40 мішків зерна пшениці, чим заподіяв їй матеріальної та моральної шкоди, яку просила стягнути з останнього.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Умовами для покладення на особу обов`язку відшкодувати шкоду в розумінні ст.ст. 1166, 1167 ЦК України є: протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи; шкода як наслідок такої протиправної поведінки; причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Позивач всупереч зазначеним вимогам закону не надала суду належних та допустимих доказів, що саме на належній їй на праві власності чи на праві користування земельній ділянці вирощене нею зерно пшениці та що саме відповідач винними діями завдав їй майнової та моральної шкоди забравши з поля 40 мішків зерна пшениці, яке вона обмолотила.

Сам по собі акт про обмін земельними ділянками та рішення сільської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою не свідчить про право позивача на користування земельною ділянкою.

Позивач не заперечує того факту, що до складання акту про обмін земельними ділянками земельною ділянкою користувався син відповідача і відповідно посіяв на ній зерно, яке пізніше обмолотила позивач, оскільки вважала що воно належить їй.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не довела, що майнова та моральна шкода заподіяна їй неправомірними діями відповідача, а тому обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги, що попереднім користувачем спірної земельної ділянки був ОСОБА_4 і саме з ним підписувався акт обміну земельними ділянками, проте шкоди майну позивача завдав ОСОБА_3, який жодного відношення до вказаної земельної ділянки не має не заслуговують на увагу, оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 не надала будь-яких доказів кому належало право користування земельною ділянкою до 28.10.2013 року, рішення сільської ради про надання в користування або у власність спірної земельної ділянки у матеріалах справи відсутні, клопотання про витребування таких доказів не заявлялось сторонами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Твердження апелянта про те, що факт заподіяння їй шкоди саме відповідачем по справі підтверджується висновком про результати розгляду по зверненню громадян від 27.07.2014 року, складеним дільничим інспектором Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області є безпідставними, оскільки даним висновком припинено перевірку по повідомленню ОСОБА_1 за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України і такий висновок не обов'язковий для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України. Показання відповідача, що саме він забрав зерно пшениці з поля, вважаючи що воно належить йому, не можуть бути належними та допустимими доказами заподіяння шкоди майну позивача неправомірними діями відповідача. Крім того позивач, зазначаючи про заподіяння їй шкоди не надала будь-яких доказів, що земельна ділянка та посіви пшениці на ній належали саме їй.

Отже доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рожищенського районного суду від 11 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді