Постановление суда № 43941559, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Київ К/9991/96546/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011

у справі №2а-5598/11/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011, позов задоволено. Визнано протиправними дії Вовчанської МДПІ в Харківській області з визнання нікчемними (недійсними) угод, укладених між ФОП ОСОБА_2 під час здійснення господарської діяльності. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Вовчанської МДПІ в Харківській області від 26.04.2011 №0000121701.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку щодо правомірності нарахування позивачем податкового зобов?язання та податкового кредиту за період з 01.02.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 196/17-2485401616 від 12.04.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ч.1 ст. 203, ст.ст.215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів з придбання паливно-мастильних матеріалів у ФОП ОСОБА_3, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого позивачем безпідставно занижено податкові зобов?язання з податку на додану вартість та неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за грудень 2010 року на суму ПДВ 55562 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 № 0000121701про визначення податкового зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 71754, 14 грн., у тому числі за основним платежем 55562 грн., 13890, 50 грн. за штрафними санкціями, а також нараховано 2301, 64 грн. пені.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинним на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір на постачання нафтопродуктів №1 від 02 січня 2010 року з ФОП ОСОБА_3 строком дії до 31 грудня 2010 року. За умовами договору позивачем придбавались нафтопродукти, кількість, ціна та асортимент яких погоджувалися сторонами договору додатково та визначалися в накладних на товар. Зокрема, в грудні 2010 року позивач придбав у ФОП ОСОБА_3 бензин марок А-92, А-95 та дизпаливо, у зв?язку з чим ФОП ОСОБА_3 виписано податкові накладні № 20 від 21 грудня 2010 року, № 8 від 17 грудня 2010 року, № 6 від 09 грудня 2010 року, на підставі яких позивачем в подальшому сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Виконання договору підтверджується копіями накладних, товарно-транспортних накладних, відомостей відпуску нафтопродуктів, рахунків-фактур, виписок з банківського рахунку про сплату товару.

Отриманий позивачем товар був оприбуткований та в подальшому використаний у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, у тому числі був платником податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун