Постановление суда № 43795317, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.04.2015р. м. Київ К/9991/96029/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011

у справі №2а-1607/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Евері»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва

за участю Прокуратури Миколаївської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 16.02.2010 №0000072302/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.06.2009 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт №1667/07-024/34437753 від 10.02.2010.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.1.8 ст.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за декларацією за липень 2009 року у розмірі 16400000,00 грн.

Підставою для бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 16400000,0 грн. стало укладення позивачем з ТОВ «Юніс» договору купівлі-продажу №23.03/09-Т незавершеного будівництвом нежитлового об'єкту, ціна договору склала 98400000,0 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 16400000,0 грн.

Відповідач, обґрунтовуючи свої висновки щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування, зазначав, що позивач придбав зазначений об'єкт незавершеного будівництва, фактично не маючи власних коштів, оскільки грошові кошти, які були використані для сплати ціни вищезазначеного договору купівлі-продажу, перераховувались за колом підприємств, спочатку як внесок до статутного фонду позивача, а потім самим позивачем для оплати договору, що підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ «Евері» за 24.03.2009 , 25.03.2009 та 27.03.2009.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Юніс» було укладено договір № 23.03/09-Т від 23.03.2009 купівлі-продажу незавершеного будівництвом нежитлового об?єкта (зернового терміналу, який розташований по вул.Громадянська, 117 у м.Миколаєві), вартістю 98400000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16400000,00 грн.

На виконання договору ТОВ «Юніс» видало покупцю - ТОВ «Евері» податкову накладну № 0000000001 від 23.03.2009, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит на суму ПДВ 16400000,00 грн., а позивач у свою чергу сплатив у період з 24 по 27 березня 2009 року, шляхом безготівкового розрахунку вартість придбаного майна, у тому числі ПДВ 16400000,00 грн., що підтверджується банківськими документами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що формування податкового кредиту позивачем за зазначеною операцією відбувалося на підставі виданої контрагентом податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виданої платником податку на додану вартість, розрахунки за отримані товари (послуги) проведені позивачем шляхом безготівкових розрахунків, що відповідачем не спростовано.

Відповідно до частини 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (частина 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону).

Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З аналізу норм пп.7.7.1 - 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Наявність у позивача бюджетного відшкодування у відповідних сумах відповідачем не заперечується, підставою для зменшення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 16400000,00 грн., стали висновки акта перевірки, що не дивлячись на формальне підтвердження заявленої до відшкодування суми, на час прийняття рішення за наслідками перевірки неможливо підтвердити походження коштів, які були сплачені позивачем за договором.

Судова колегія вважає за необхідне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить заборон або обмежень для платника податку на формування податкового кредиту в залежності від джерела коштів, які були використані ним для оплати товарів (робіт, послуг).

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи касаційної скарги відповідача, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази, на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2011- без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун