Постановление суда № 43795040, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/68569/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми «КАЛЬТАЇР» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012

у справі 2-а-9022/11/1470

за позовом приватної виробничо-комерційної фірми «КАЛЬТАЇР»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання дій по проведенню перевірки протиправними, скасуванню

податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма «КАЛЬТАЇР» звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання дій по проведенню перевірки протиправними, скасуванню податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «ВСТК», ТОВ «Гражданпромспецпроект»за червень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1123/23-300/19299770 від 16.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України в результаті чого, позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за червень 2011 року в сумі 160 419 грн.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0018082330 від 06.10.2011.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів), з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

З матеріалів справи вбачаєтсья, що між позивачем та ТОВ «ВСТК» укладено договір від 15.06.2011, за умовами якого, пконтрагент поставляє позивачу запасні частини до тепловоза на суму 300 000 грн. В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ТОВ «ВСТК» відсутні основні засоби ведення фінансово-господарської діяльності, а саме складські, виробничі приміщення, наявність транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів.

Також з матерівалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Гражданпромспецпроект» укладено договір від 09.06.2011 року, за умовами якого ТОВ «Гражданпромспецпроект» поставляє позивачу запасні частини до тепловоза на суму 662 514 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством до цих договорів не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи, документи складського обліку, документи, що підтверджують оприбуткування безпосередньо на складі, документи, які підтверджують робочий стан придбаних приладів та запчастин, технічні паспорти, або інші документи, що свідчать фактичне надходження товару.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі дослідження всіх наявних доказів в сукупності встановлено відсутність фактичного виконання господарських операцій підприємства з спірними контрагентами, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми «КАЛЬТАЇР» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 у справі 2-а-9022/11/1470 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми «КАЛЬТАЇР» відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 у справі 2-а-9022/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко