Постановление суда № 43785838, 23.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 235\6078/14 Головуючий у І інстанції: Філь О.Є.

Провадження № 22-ц/778/2800/15 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Савченко О.В., суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» 05.11.2014р. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 2255,82 за період з січня 2010 року по січень 2013 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2014 року позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі Красноармійського РЕМ заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 2255,82 за період з січня 2010 року по січень 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» в повному обсязі.

Сторони, будучи повідомлені про час, день та місце розгляду справи, у засідання апеляційного суду не з»явились, у зв»язку з чим колегія розглянула справу у їх відсутності у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є споживачем електричної енергії у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, (особовий рахунок НОМЕР_1), яку надає ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго». Отже, між енергопостачальником та споживачем маються договірні відносини з приводу постачання-споживання електричної енергії.

Суд правильно визначив, що правовідносини між позивачем та відповідачем з постачання та споживання електричної енергії регулюються: Цивільним кодексом України, Законом України „Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997р. №575/97-ВР, Житловим кодексом Української РСР, Законом України „Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 р. № 1875-ІУ, Правилами користування електричною енергією для населення, Правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та іншими нормативно-правовими актами і технічними документами.

Відповідно до п. 42 ч 5.6 Правил користування електричною енергією для населення, споживач електричної енергії зобов'язаний оплачувати спожиту електричну енергію, здійснюючи її перерахування виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Згідно п. 19 ПКЕЕН. розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі фактичних показань приладів обліку. Згідно п. 20 ПКЕЕН. розрахунковим періодом для встановлення розміру оплати спожитої електричної енергії є календарний місяць. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця.

Згідно п. 21 ПКЕЕН. знімання показань приладів обліку провадиться споживачем щомісяця.

Станом на жовтень 2014р. у відповідача виникла заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 3 244,89 грн., але позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з січня 2010р. по січень 2013р. у сумі 2255,82 грн., тому судом розглянуто позов в межах заявлених позовних вимог.

Суд встановив , що ОСОБА_2 з 30.01.2007р. є пенсіонером МВС України за вислугою років, тому має пільги по сплаті комунальних послуг за Законом України «Про міліцію».

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що енергопостачальна організація нараховувала відповідачу оплату за електричну енергію з урахуванням пільг, передбачених частиною четвертою статті 22 Закону України "Про міліцію", але в межах норм, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони грунтуються на вимогах чинного законодавства та наданих позивачем розрахунках.

Відповідно до частини 4 статті 22 Закону України "Про міліцію" (у редакції від 20 грудня 1990 року) працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

За працівниками міліції, які звільнились зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом (частина шоста статті 22 Закону України "Про міліцію" у редакції від 20 грудня 1990 року).

Норми споживання житлово-комунальних послуг, у межах яких надаються пільги на їх оплату, у тому числі і обсяги пільгового споживання електричної енергії, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати" № 879 від 1 серпня 1996 року (зі змінами).

Законодавчим актом, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, є Закон "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2010 року із подальшими змінами.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що державні соціальні гарантії це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій та нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до статті 9 цього Закону передбачено встановлення державою нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги.

Соціальні норми і нормативи - це показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (абзац п'ятий статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 5 цього Закону державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

На підставі нормативів споживання визначають нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій та здійснюється їх фінансування (стаття 21 Закону "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", стаття 102 Бюджетного кодексу України, Постанова № 256).

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007р. № 6-рп 2007 у справі про соціальні гарантії визначено, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.

Законами України про Державний бюджет України передбачено, що забезпечення пільг на оплату електричної енергії працівникам міліції та ветеранам органів внутрішніх справ за рахунок субвенції (міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції) з державного бюджету місцевим бюджетам; перерахування субвенції з державного бюджету здійснюється в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України за рахунок відповідних надходжень до бюджету.

Таким чином, Верховною Радою України було визначено Кабінет Міністрів України як державний орган, який повинен забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян і надано право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, виходячи з наявних фінансових можливостей бюджету, що за висновком Конституційного Суду України, викладеному в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, узгоджується з функціями Уряду, визначеними у статті 116 Конституції України.

Виходячи з аналізу наведених норм вбачається, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави та повинні надаватися в порядку й розмірах, передбачених відповідними нормативними актами - законами України "Про Державний бюджет" і Постановами Кабінету Міністрів України № 256, № 879.

На залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказав Конституційний Суд України й у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, з урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність), Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Отже, вирішуючи спори щодо реалізації прав працівників міліції на пільгове споживання електричної енергії на підставі частини 4 статті 22 Закону України "Про міліцію" необхідно одночасно застосовувати норми Закону України "Про державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти" від 5 жовтня 2000 року, Законів України про Державні бюджети на відповідний рік, постанову КМУ від 1 серпня 1996 року № 879 "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати", які визначають фінансові можливості держави на реалізацію цих пільг й передбачають надання пільг з урахуванням видатків держави на ці потреби та у межах встановлених норм споживання певних послуг.

У постанові Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати" з останніми змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року № 1788, встановлено що зазначені пільги споживання електричної енергії на комунально-побутові потреби надаються в межах норм: - у сільських і міських населених пунктах (крім будинків, які обладнано електричними плитами і електроопалювальними установками) у розмірі 75 кВт/год на сім'ю на місяць.

Таким чином, виходячи з встановлених фактів, наданих сторонами доказів та вимог вищеприведених норм права та Рішень Конституційного Суду України, суд першої інстанції дійшов обгрнутованого висновку про те, що нарахування відповідачу за період 2010-2013рр. оплати електроенергії здійснено на пільговій основі, але в межах втсановлених норм, тобто не більше 75 кВТ/год на місяць.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, він у спірному періоді сплачував лише 50% за спожиту електричну енергію, без урахування норми, встановленої Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого у нього за період з січня 2010р. по січень 2013р. утворилась заборгованість у сумі 2255,82 грн.

Все вищевказане свідчить, що суд правильно вирішив справу на підставі діючого у цей період чинного законодавства, тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 грудня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Савченко О.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Маловічко С.В.