Постановление суда № 43754792, 20.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/10006/14-ц 20.04.2015 20.04.2015 20.04.2015

Провадження №22-ц/784/784/15

Провадження №22-ц/784/784/15 Головуючий у першої інстанції Кузьменко В.В.

Категорія 58 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

20 квітня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Галущенка О.І.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2015 року, ухвалене по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, про звільнення з - під арешту майна та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») пред'явило зазначений позов до Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, який обґрунтовувало наступним.

08 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі за текстом - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 у простій письмовій формі був укладений договір про відкриття кредитної лінії №131 - kigl-2008 (далі - кредитний договір), за умовами якого останньому були надані кредитні кошти у сумі 800 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.0 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 07 липня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 08 липня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 346.9 кв.м., житловою площею 113.30 кв.м., разом із земельною ділянкою, площею 1 000 кв.м., на якій він розташований.

Банком належним чином були виконані свої зобов'язання, а позичальник своїх зобов'язань за зазначеним кредитним договором не виконав, внаслідок чого 16 жовтня 2009 року Центральним районним судом міста Миколаєва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь позивача 841 099 грн. 04 коп. заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набрало законної сили і на підставі нього 03 лютого 2010 року місцевим судом було видано виконавчий лист за №2-4-884.

04 березня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції на підставі вказаного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 й оголошено заборону на здійснення відчуження будь - якого майна, яке належить останньому.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 29 грудня 2012 року виконавчий документ було повернуто стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можливо було звернути стягнення, а здійсненні заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Посилаючись на викладене, а також на те, що зазначений арешт, перешкоджає позивачу у реалізації своїх прав, як іпотекодержателя майна, та порушує інтереси безпосередньо банку, позивач просив позов задовольнити, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 04 березня 2010 року по виконавчому провадженню №17846777, а також звільнити з - під арешту нерухоме майно ОСОБА_3 а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 346.9 кв.м., житловою площею 113.30 кв.м. разом із земельною ділянкою, площею 1 000 кв.м., на якій він розташований, що є предметом іпотеки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до іпотечного договору від 08 липня 2008 року, який був накладений постановою про відкриття виконавчого провадження №17846777 від 04 березня 2010 року.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволені частково.

Постанову від 04 березня 2010 року відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №17846777 скасовано в частині заборони здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржникові.

Звільнено з-під арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження №17846777, нерухоме майно ОСОБА_3, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 346.9 кв.м., житловою площею 113.30 кв.м. разом із земельною ділянкою, площею 1 000 кв.м, що є предметом іпотеки згідно договору, укладеного 08 липня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. та зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у задоволенні позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував тим, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що ним вживалися дії, спрямовані на звільнення спірного нерухомого майна з-під арешту в порядку, вставленому Законом України «Про виконавче провадження». Вважав, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що державний виконавець не мав правових підстав для проведення дій, пов'язаних із зняттям арешту, накладеного на все майно боржника, оскільки повернення виконавчого листа стягувачу не є завершальною стадією виконавчого провадження, а наявність арешту порушує права позивача, як іпотекодержателя.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

За змістом ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом процесуальних норм (ст.ст.3,15 ЦПК України) об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту. Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1,2 ст.3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно із ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» роз'яснив, що за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Разом з тим, за ч.5 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що 08 липня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 у простій письмовій формі був укладений договір про відкриття кредитної лінії №131 - kigl-2008, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 800 000 грн. на строк до 07 липня 2013 року із сплатою 22.0% річних за користування кредитом (а.с.8-11).

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 08 липня 2008 року, відповідно до якого банку було передано в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 346.9 кв.м., житловою площею 113.30 кв.м., разом із земельною ділянкою, площею 1 000 кв.м., на якій він розташований (а.с.12-17).

04 березня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-4-884, виданого 03 лютого 2010 року Центральним районним судом міста Миколаєва на підставі судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми боргу в розмірі 841 099 грн. 04 коп. Вказаною постановою також накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь - якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу (а.с.6).

В подальшому, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служи Миколаївського районного управління від 29 грудня 2012 року повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.7).

Ухвалюючи рішення про звільнення майна з - під арешту, суд першої інстанції вважав, що права іпотекодержателя ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» підлягають захисту у спосіб, визначений останнім.

Проте з таким висновком суду в повній мірі не можна погодитись, оскільки до нього суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Порушене право може бути захищено у спосіб, хоча і не передбачений зазначеною нормою, законом чи договором, але такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим порушенням.

Разом з тим, вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції не визначився чи є обраний позивачем спосіб судового захисту належним, оскільки позивач, як іпотекодержатель, не є власником чи володільцем арештованого нерухомого майна та на підставі судового рішення останній отримав лише право стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором. До того ж, за змістом позовної заяви між сторонами у даній справі відсутній спір про право власності (користування) на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку і таке право відповідач - відділ державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, не оспорює, який, при цьому, не є ні стягувачем, ні боржником.

Окрім того, вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції не звернув уваги на склад осіб, які приймають участь у справі.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.130 ЦПК якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

За положеннями ст.ст.8,10 ЦПК України, на суд покладено обов'язок вирішення справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою Радою України, а також суд зобов'язаний сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідачами у даній справі також повинні бути боржники виконавчого провадження. Втім, боржник ОСОБА_3, залучений до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і за своїм процесуальним становищем він не є суб'єктом матеріально-правових відносин, не користується правами сторін і не несе їх обов'язки. А якщо така особа не була залучена до участі в справі як відповідач, то суд не може ухвалити рішення по суті справи проти такої третьої особи.

В порушення ст.10 ЦПК України, суд першої інстанції не роз'яснив представнику позивачу право на залучення до участі в справі належного відповідача, наслідки не вчинення таких процесуальних дій та не вирішив питання щодо участі в справі належної сторони відповідно до ст.33 ЦПК України.

Натомість, в порушення наведених вимог закону, місцевий суд не визначивши коло належних відповідачів, вирішив спір по суті та звільнив спірне майно з - під арешту.

З урахуванням положень ст.ст.11,33,303 ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного провадження.

Отже, оскільки суд першої інстанції був іншої думки і частково задовольнив позовні вимоги, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційного суду.

Що стосуються позовних вимог про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, то такі вимоги дійсно повинні розглядатися з врахуванням положень ст.ст.383-389 ЦПК України, оскільки такі вимоги, виникають із відносин щодо примусового виконання судового рішення.

Вказане стосується і тих заперечень позивача проти арешту майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ ЦПК України.

З урахуванням викладеного та оскільки висновки суду не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи і вимогам матеріального і процесуального права, то у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також, відповідно до ст.88 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_3 слід стягнути 121 грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, про звільнення з - під арешту майна та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_3 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: