Постановление суда № 43744057, 21.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

21.04.2015Справа № 910/9897/15

Суддя Гумега О.В., розглянувши

позовну заяву Громадської організації "Спілка автомобілістів Святошинського району м.Києва"

до Державної реєстраційної служби України Департамент реєстрації речових прав на нерухоме майно

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що позовна заява № б/н від 16.04.2015 р. (вх. № 9897/15 від 17.04.2015 р.) і додані до неї документи підлягають поверненню позивачеві без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес.

В ст. 54 Господарського процесуального кодексу України викладено вимоги щодо форми і змісту позовної заяви. Згідно з пунктом 2 частини 2 названої статті позовна заява повинна містити найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Згідно ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до єдиного державного реєстру.

В якості відповідача по справі визначено: Державна реєстраційна служба України Департамент реєстрації речових прав на нерухоме майно. При цьому вказано місцезнаходження 02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15 та код ЄДРПОУ 37508344. Однак з відповідного зазначення не зрозуміло, хто саме є відповідачем: служба чи департамент, або і служба і департамент, до того ж при вказанні місцезнаходження та ідентифікаційного коду не зазначено, кому саме вони належать: службі чи департаменту.

В той же час, оскільки представником позивача не вказано на жодне з джерел (відповідні довідки з ЄДРПОУ, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців тощо), з яких він отримав дані про належність відповідачу саме вказаних у позовній заяві повного найменування, місцезнаходження та ідентифікаційного коду відповідача, то суд не може дійти однозначного висновку про те, що позивачем вірно вказано повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код відповідача. До того ж слід враховувати, що за загальним правилом господарські суди розглядають справи у спорах за участю юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатись державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ст. 1 ГПК України).

Вищезазначене є підставою для повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 2 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

При цьому суд взяв до уваги правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно додатка № 1 до позовної заяви № б/н від 16.04.2015 р. зазначено "Оригінал платіжного доручення", натомість фактично додане до позовної заяви платіжне доручення № 244 від 12.03.2015 р. про сплату судового збору в сумі 14326,27 грн., є сканованою копією, яка містить напис від руки "Зараховано до бюджету в повному обсязі. Кваснецький Д.Д.' " та підпис особи, без вказання при цьому посадового становища підписанта.

В той же час, вищенаведений напис про зарахування до бюджету скріплюється першим і другим підписами посадових осіб з відтиском печатки кредитної установи та з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Поняття термінів першого та другого підписів посадових осіб визначено в п. 8 глави 1 розділу 2 Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 р. № 320. Зазначеною нормою встановлено, що право першого підпису належить керівнику банку (філії) та уповноваженим ним службовим особам, право другого підпису належить головному бухгалтеру банку (філії) та службовим особам, уповноваженим керівником банку.

Крім того, судом враховано надані у п. 2.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", роз'яснення, згідно яких платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо), цих документів не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Враховуючи наведене, додане до позовної заяви платіжне доручення № 244 від 12.03.2015 р. не приймається судом у якості належного доказу сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

В свою чергу, зважаючи на викладене, позивач не дотримався приписів п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, що тягне за собою наслідки, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

При цьому судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 1 п.п. 3.5 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно якої недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК.

За таких обставин, позовна заява № б/н від 16.04.2015 р. не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню.

Суд звертає увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до Господарського суду міста Києва з позовом відповідно до ч. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовні матеріали повернути позивачеві без розгляду.

Суддя О.В.Гумега