Постановление суда № 43392821, 18.02.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

Справа № 817/320/15

18 лютого 2015 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Комшелюк Т.О., за участю секретаря судового засідання Таргоній А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Тарасюк О.О.,

відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

Військової частини А0796 доОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А0796 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 65431,13 грн.

Під час судового розгляду справи судом поставлено на обговорення питання щодо закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Представник позивача заперечив проти закриття провадження у справі.

Представник відповідача, у свою чергу, зазначив, що наявні правові підстави для закриття провадження у справі, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що провадження у справі слід закрити, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частиною 4 статті 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення

Предметом спору є повернення безпідставно набутого майна - грошових коштів в сумі 65431,13 грн., виплачених позивачем відповідачу на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08.07.2011 року, яке, в майбутньому, було скасоване постановою колегії суддів Вищого адміністративного Суду України від 03.06.2014 року.

Законодавством України не встановлено випадку у якому громадянин України, який не є суб'єктом владних повноважень, може бути відповідачем за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).

Таким чином, для суб'єкта владних повноважень, яким є позивач, не передбачено права вимоги щодо стягнення з фізичної особи в порядку адміністративного судочинства безпідставно набутого майна, а саме - грошових коштів.

Натомість, спірні правовідносини щодо повернення безпідставно набутого майна регулюються положеннями ст. ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Так, ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Враховуючи характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, заявлені позовні, суд прийшов до висновку, що між сторонами виник цивільний спір, який знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання юрисдикції суду щодо вказаного спору, не можуть братися до уваги п. 28 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", оскільки, по-перше, предметом спору фактично є стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), що не є тотожним та не входить в обсяг спеціального поняття шкоди, визначеного Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року (пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати), а, по-друге, нарахування та виплата позивачем коштів відповідачу була здійснення після звільнення останнього з публічної служби.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Військової частини А0796 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 65431,13 грн. закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою до Рівненського окружного адміністративного суду не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Суддя Комшелюк Т.О.