Постановление суда № 43308497, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2015р. м. Київ К/800/5868/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної авіаційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (надалі - Позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної авіаційної служби України (надалі - відповідач, Служба) та просило визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за період із вересня 2013 року по травень 2014 року включно та дії відповідача щодо формування та надсилання рахунків-фактур від 14 квітня 2014 року №32, № 66к, № 33, № 67к, від 22 квітня 2014 року № 35, від 29 квітня 2014 року № 72к, від 26 травня 2014 року № 43, від 03 червня 2014 року № 89к, від 26 червня 2014 року № 51, № 107к, від 29 січня 2014 року № 20к, № 9, від 06 лютого 2014 року № 28к, № 10, від 17 грудня 2013 року № 98, від 27 грудня 2013 року № 284к, від 11 січня 2014 року № 2, № 13к.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року скасовано. Адміністративний позов задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за період із вересня 2013 року по травень 2014 року включно та дії щодо формування та надсилання рахунків-фактур від 14 квітня 2014 року №32, № 66к, № 33, № 67к, від 22 квітня 2014 року № 35, від 29 квітня 2014 року № 72к, від 26 травня 2014 року № 43, від 03 червня 2014 року № 89к, від 26 червня 2014 року № 51, № 107к, від 29 січня 2014 року № 20к, № 9, від 06 лютого 2014 року № 28к, № 10, від 17 грудня 2013 року № 98, від 27 грудня 2013 року № 284к, від 11 січня 2014 року № 2, № 13к.

Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив рішення апеляційної інстанції скасувати, рішення першої інстанції залишити в силі.

Товариством надіслано до суду заперечення на дану касаційну скаргу, в яких зазначено, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, оскільки справа вирішена апеляційним судом у чіткій відповідності з нормами матеріального і процесуального права. Тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення,а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 (далі - Положення № 819), Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд) створюється при Державному департаменті авіаційного транспорту (Укравіатранс) з метою фінансування заходів щодо забезпечення діяльності цивільної авіації в Україні відповідно до вимог Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та участі України у міжнародних авіаційних організаціях.

Державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами (далі - суб'єкти авіаційної діяльності) у розмірах згідно з додатком.

Пунктом 5 розділу ІІ додатку до Положення № 819 "Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо" встановлено ставки державних зборів та зазначено, що такі збори справляються зі споживача.

Тобто, безпосереднім платником державного збору є пасажир чи відправник вантажу. Авіакомпанія, яка здійснює перевезення, у свою чергу, виконує функцію агента, яка полягає в отриманні коштів у пасажира та передачі до спеціалізованого фонду.

Державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, визначені підпунктами 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України.

Зокрема, згідно із пунктами 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України, надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності: за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі звітів, які були подані позивачем, та ставок збору, встановлених пунктом 5 розділу II додатку до Положення № 819 «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо», відповідачем було оформлено та направлено позивачу оскаржувані рахунки-фактури.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що виставляючи до оплати оскаржувані позивачем рахунки-фактури, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, які передбачені нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що норми Повітряного кодексу України не передбачають ні періодичність, ні порядок сплати даних зборів, так само як і не передбачають повноважень відповідача визначити їх самостійно. Також вказав, що фактично суми, які зазначені позивачем в рахунках-фактурах є сумами збору за надання права на експлуатацію повітряних ліній збільшеного з розрахунку за кожного пасажира, що відлітає з аеропорту та кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, - вони не повинні сплачуватися з дати набуття чинності Законом України «Про адміністративні послуги».

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності:

1) за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності;

2) за надання прав на експлуатацію повітряних ліній;

3) за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України;

4) за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України;

5) за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів;

6) з авіаційної безпеки;

7) з інших передбачених законом надходжень.

Частиною дев`ятою статті 12 Повітряного кодексу України визначено, що перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Однак, проаналізувавши текст постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819, колегія суддів приходить до висновку, що даним актом Кабінету Міністрів України не врегульовано періодичність, порядок сплати, переведення саме таких зборів у національну валюту та порядок зарахування державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Отже, відповідач, нараховуючи збори до Державного Фонду за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, вийшов за межі наданих йому повноважень.

Також необхідно зазначити, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України встановлено, що збір визначений пунктом 2 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається та було встановлено судом апеляційної інстанції, що відповідач при нарахуванні збору застосовує його розмір, який встановлений для збору визначеного пунктом 2 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України.

7 жовтня 2012 року набув чинності Закон України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» (надалі - Закон № 5203-VI). Відповідач здійснював нарахування державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за період із вересня 2013 року по травень 2014 року.

Таким чином, враховуючи, що фактично суми, які зазначені відповідачем в рахунках-фактурах, є сумами збору за надання права на експлуатацію повітряних ліній, збільшеного з розрахунку за кожного пасажира, що відлітає з аеропорту та кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, дії відповідача щодо нарахування даного збору є неправомірними, оскільки такий збір не підлягав сплаті після набуття чинності Закону № 5203-VI.

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законними і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування такого рішення.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.