№ 43207121, 18.03.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року Чернігів Справа № 826/16807/14

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Ул'яничеві М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Бабенка Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини В1688 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини В1688, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача в частині відмови позивачу в задоволенні рапорту від 24.09.2014, зареєстрованому у військовій частині В1688 від 29.09.2014 за № 1228 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами; зобов'язати відповідача вчинити дії, передбачені частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» його 19.03.2014 було призвано на військову службу. В зв'язку з тим, що позивач виховує дитину без матері, 24.09.2014 він звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пункту «ґ» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за результатами розгляду якого не було прийнято позитивного рішення про його звільнення з військової служби. Позивач вважає, що таке рішення суперечить акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації, складеного представниками Прилуцько-Варвинського окружного міського військового комісаріату, за висновком якого позивач підлягає звільненню з військової служби за сімейними обставинами.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що норми Сімейного кодексу України визнають батька таким, що виховує дитину без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу та реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері, а отже підстави для звільнення з військової служби позивача відсутні. Також зазначив, що акт обстеження сімейного стану військовослужбовця був залишений поза увагою, оскільки він складений поза межами повноважень військового комісаріату з огляду на те, що позивач не є військовослужбовцем строкової служби.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.03.2014 позивача було призвано на військову службу згідно Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» (а.с. 11).

Відповідно до довідки військової частини В1688 № 1257 від 11.09.2014 старший навідник мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону військової частини В1688 сержант ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини В1688 від 04.06.2014 № 144 з 05.06.2014 вибув у службове відрядження для участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань (а.с. 10).

12.09.2014 комісією у складі представників від Прилуцько-Варвинського окружного міського військового комісаріату здійснена перевірка сімейного стану ОСОБА_1, відповідно до якої комісія прийшла до висновку, що позивач підлягає звільненню з військової служби за сімейними обставинами, а саме виховання малолітньої дитини, яка з ним проживає, не перебуваючи у шлюбі, про що складено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, що проходить службу за призовом під час мобілізації (а.с. 14).

Вказаний висновок було погоджено з військовим комісаром Прилуцько-Варвинського об'єднаного міського військового комісаріату Лесніцею Ю.М. та військовим комісаром Чернігівського обласного військового комісаріату Нікуліним К.О.

Родинні відносини першого ступеня споріднення між позивачем та його сином ОСОБА_6 підтверджується копією свідоцтва про народження, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 20).

24.09.2014 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у запас згідно пункту «ґ» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини (а.с. 17).

Листом від 29.09.2014 № 1238 ТВО командира військової частини В1688 повідомив позивача про не прийняття позитивного рішення про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки з доданих до рапорту документів, а саме довідки Виконавчого комітету Малківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області № 399 від 09.09.2014, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11.06.2014 №742/2478/14 та акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, що проходить службу за призовом під час мобілізації від 12.09.2014, не вбачається, що позивач виховує дитину без матері (а.с. 18).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (частини перша та четверта статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Перелік обставин, на підставі яких можливо звільнити з військової служби військовослужбовця під час дії особливого періоду, визначений частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Так, вказаною статтею передбачено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, через сімейні обставини, зокрема, виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері).

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Вирішення батьками питання про виховання дитини регулюється статтею 157 Сімейного кодексу України, яка, зокрема, визначає, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

З аналізу викладених норм слідує, що для підтвердження факту, що мати не бере участі у вихованні дитини, військовослужбовцем, який бажає звільнитися з військової служби під час особливого періоду через сімейні обставини, можуть бути пред'явлені рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі матері у вихованні дитини чи встановлення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Між тим, позивачем не було надано суду ані рішення органу опіки та піклування чи суду щодо встановлення місця проживання малолітньої дитини, ні будь-яких інших доказів щодо ухиляння матері від виховання дитини чи її неучасті у такому вихованні.

Суд не приймає до уваги наданий позивачем акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації від 12.09.2014 (а.с. 14), оскільки даним актом встановлено лише факт, що мати не проживає разом з дитиною. Одночасно необхідно взяти до уваги ту обставину, згідно даного акту, що колишня дружина військовослужбовця отримує допомогу на дитину.

Також суд погоджується з доводами представника відповідача про відсутність правових підстав для врахування висновку військового комісару Чернігівського обласного військового комісаріату про наявність підстав для звільнення з військової служби позивача, викладеного у вказаному акті, оскільки складання такого акту можливе лише при обстеженні сімейного стану військовослужбовців строкової служби відповідно до пункту 213 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, а позивача було призвано на військову службу під час мобілізації.

Крім того, надана суду копія акту обстеження матеріально-побутових умов проживання жителя с. Малківка ОСОБА_1, складеного комісією при Малківській сільській раді від 06.10.2014 № 324 (а.с. 15), не дає достатніх підстав стверджувати, що мати не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_7

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено факту виховання дитини без матері, а тому підстави для звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини відсутні, у зв'язку з чим відповідачем правомірно не прийнято позитивного рішення про звільнення позивача з військової служби.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини В1688 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.О. Непочатих