Постановление суда № 43159718, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Київ К/9991/28076/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Моторного О.А., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-456/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "ЦК-Глобал"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 09.01.2009 №0000012301/0, яким позивачу Державною податковою інспекцією зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 700 000,00 грн., та №0000022301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 66 612,00,00 грн. (у т.ч. 44 408,00 грн. за основним платежем та 22 204,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по належно оформлених податкових накладних, які були виписані контрагентом позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовими рішеннями державний податковий орган до Вищого адміністративний суд України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Товариство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним та одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагента щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, резюмує відповідач, Товариство не мало право включати до складу податкового кредиту листопада - грудня 2006 року податкові накладні попередніх звітних періодів, а відповідно заявляти і суми ПДВ до бюджетного відшкодування.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2007 року, від 15.12.2008 № 518/23-3/33911120, про порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у включення до податкового кредиту листопада - грудня 2006 року податкових накладних попередніх звітних періодів.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товару (договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 06.03.2006), підтверджених належно оформленими податковими накладними, що були виписані зареєстрованим платником ПДВ.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за належно оформленими податковими накладними, отриманими із запізненням, аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, а також, що державним податковим органом визнається факт документального підтвердження понесених витрат позивача зі сплати ПДВ, суму якого заявлено до відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-456/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді О.А. Моторний

А.О. Рибченко