Постановление суда № 43158708, 18.03.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 березня 2015 року Чернігів Справа № 825/822/15-а

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання,-

В С Т А Н О В И В:

16.03.2015 до Чернігівського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому просять суд стягнути з рахунку Державної судової адміністрації України №35219002000132 МФО банку 820172 ЄДРПОУ ДСАУ 26255795 за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» на користь ОСОБА_1 590 853,91 грн.; стягнути з рахунку Державної судової адміністрації України №35219002000132 МФО банку 820172 ЄДРПОУ ДСАУ 26255795 за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» на користь ОСОБА_2 590 853,91 грн.; стягнути з рахунку Державної судової адміністрації України №35219002000132 МФО банку 820172 ЄДРПОУ ДСАУ 26255795 за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» на користь ОСОБА_3 758 363,8 грн.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до поняття "справа адміністративної юрисдикції", наведеного у частині першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під нею розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Поняття "суб'єкт владних повноважень" це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владний управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу наведених положень Кодексу випливає, що публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, який випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій по відношенню до скаржника. Тобто, для наявності публічно-правового спору потрібен обов'язковий його елемент - зв'язок між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушенням прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

Як видно із поданих матеріалів, предметом позову є стягнення з Державної судової адміністрації України коштів за грошовим зобов'язанням згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи позовну вимогу щодо належності такої до категорії публічно-правового спору, які підпадають під юрисдикцію адміністративних судів суд зазначає, що пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", Пленум роз'яснив, що законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір», Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні врахувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Також у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" міститься роз'яснення, що суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду спорів, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Разом з тим, позовні вимоги за змістом статті 625 Цивільного кодексу України є заходом цивільно-правової відповідальності.

Аналізуючи наведену норму Цивільного кодексу України видно, що право на відшкодування матеріальних втрат належить до категорії цивільних прав фізичної особи. Водночас згідно пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином незважаючи на те, що позовна вимога пред'явлена до відповідачів, які мають статус суб'єкта владних повноважень, така за своїх характером є цивільно-правовою, оскільки стосується захисту майнових прав фізичної особи, а тому не може розглядатися в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства.

Крім того, згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який підлягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може, вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Вказане в силу пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

З огляду на вищевикладене, позивачам слід врахувати, що спірні правовідносини можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 109, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів за порушення грошового зобов'язання.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя І.І. Соломко