Решение № 43123726, 17.03.2015, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/2686/14-ц

Провадження № 2/0182/187/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.03.2015 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

за участю секретаря Скоробогатової А.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Кислова М.В.

Рибоченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2110, командира військової частини А 2110 підполковника Чеботарьова О.С. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини А 2110, командира військової частини А 2110 підполковника Чеботарьова О.С. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на наступне.

11 лютого 2000 року він був прийнятий стрільцем 2 класу у команду ВОХР. 26 серпня 2008 року він був переведений на посаду стрільця загону воєнізованої охорони у військовій частині А 2110. З 17 лютого 2014 року до 13 березня 2014 року він знаходився на лікарняному. 13 березня 2014 року, близько 10 години ранку, він відвідав лікаря ОСОБА_6 в поліклініці № 4 м.Нікополя. Лікар ОСОБА_6 оформив йому листок непрацездатності серії АГН № 502444, в якому вказав, що він звільнений від роботи до 12 березня 2014 року включно, а стати до роботи йому потрібно 13 березня 2014 року. 17 березня 2014 року наказом командира військової частини А 2110 № 52 від 17 березня 2014 року та наказом командира військової частини А 2110 № 98 від 17 березня 2014 року він був звільнений із займаної посади за прогул, оскільки не став до роботи 13 березня 2014 року. У наказі про звільнення № 98 вказано, що, згідно листка непрацездатності серії АГН № 502444, лікарем ОСОБА_6 визначено, що його строк звільнення від роботи закінчився 12 березня 2014 року та йому необхідно стати до роботи 13 березня 2014 року. Вважає своє звільнення і вищевказані накази про звільнення незаконними, оскільки вони порушують чинне законодавство України. Вищевказані накази грунтуються на листку непрацездатності серії АГН № 502444, згідно якого він повинен був стати до роботи 13 березня 2014 року. Але вказаний листок непрацездатності є незаконним, він суперечить законодавству України. 13 березня 2014 року він був ще непрацездатним та звільненим від роботи, оскільки в цей день відвідав лікаря, а тому лікар ОСОБА_6 не мав права вказувати у листку непрацездатності, що він звільнений від роботи до 12 березня 2014 року включно, а повинен був вказати, що він звільнений від роботи до 13 березня 2014 року включно. Також лікар не мав права вказувати у лікарняному листі, що йому необхідно стати до роботи 13 березня 2014 року, а повинен був вказати: стати до роботи 14 березня 2014 року, оскільки він не може стати до роботи в день відвідування лікарні та в день оформлення листка непрацездатності. Він працював по змінах і його зміна була з 10 години 13 березня 2014 року до 10 години 14 березня 2014 року, а тому він не міг стати до роботи у 10 годину 13 березня 2014 року - він до 12 години 13 березня 2014 року ще знаходився у лікарні у лікаря ОСОБА_6 І це підтверджується довідкою лікаря, копію якої він додає до позову. Таким чином, він не прогуляв свою робочу зміну, а був відсутній на робочому місці з поважних причин - внаслідок тимчасової непрацездатності. Згідно ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Його середньомісячна заробітна плата у відповідача становила близько 1 818 грн. Його середньоденна заробітна плата у відповідача становила близько 259,71 грн., оскільки в місяць він мав 7 робочих змін (1 818 грн: 7 робочих змін = 259,71 грн). За період з 18 березня 2014 року до 9 квітня 2014 року включно відповідач повинен сплатити йому 1 558,29 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (259,71 грн * 6 робочих змін = 1 558,29 грн). Він звернувся до командира військової частини А 2110 з проханням надати йому довідку про його середньоденний та середньомісячний заробіток, але до теперішнього часу він цю довідку не отримав. Командир військової частини А 2110 йому повідомив, що бухгалтерія має багато роботи та надасть довідку, коли в них з'явиться вільний час. Незаконним позбавленням його роботи та заробітної плати відповідачем йому було завдано моральної шкоди, яка виразилась в його моральних переживаннях та стражданнях, пов'язаних з його незаконним звільненням. З вини відповідача він втратив єдине джерело існування. Він вимушений відмовляти собі в необхідних речах, його уклад життя з вини відповідача змінився (погіршився). Він не має можливості купувати ті товари, які він купував, коли йому виплачувалась заробітна плата. Він вимушений або відмовляти собі у придбанні товарів, які йому потрібні та які він раніше купував, або купувати їх набагато рідше з-за того, що в нього тепер не вистачає грошей на їх придбання, або купувати аналогічні товари низької якості, які коштують дешевше. Всі ці негативні фактори спричиняють йому моральні страждання та переживання та завдають йому моральної шкоди. Незаконним звільненням його з роботи відповідач порушив його законні права, і це порушення призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Вважає, що відповідачем йому була завдана вищевказана моральна шкода на суму 50 000 грн. Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно п.9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової-) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Згідно п.13 вказаної постанови, судам необхідно враховувати, що, відповідно до ст.237-1 КЗпП, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За таких обставин звернувся до суду і просить визнати незаконними та скасувати накази про його звільнення, а саме: наказ командира військової частини А 2110 № 52 від 17 березня 2014 року та наказ командира військової частини А 2110 № 98 від 17 березня 2014 року; поновити його на посаді стрільця загону воєнізованої охорони у військовій частині А 2110 з 17 березня 2014 року; стягнути з відповідача на його користь за період з 18 березня 2014 року до 9 квітня 2014 року включно 1 558,29 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у відшкодування завданої йому моральної шкоди 50 000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що він знаходився на лікарняному. По усній вказівці начальника ВОХР його перевели в інші зміни. Чи 09 чи 10 березня 2014 року працівник ЗСУ ОСОБА_8 подзвонив його брату на його телефон і позвав його. Брат передав слухавку йому і ОСОБА_8 повідомив його, що він повинен був вийти на роботу 14.03.2014 року. Але 12.03.2014 року він був на консультації в лікарні ім..Мечникова в м.Дніпропетровську, а звідти його направили усно на лівий берег Дніпра в проктологічну клініку. В Нікополь повернувся пізно. 13.03.2014 року він пішов до лікаря ОСОБА_6. Той закрив йому лікарняний і написав в ньому: стати до роботи 13.03.2014 року. Він бачив, що було написано в лікарняному і до ОСОБА_6 про виправлення невідповідності в лікарняному не звертався. На власний розсуд, за власним бажанням він поїхав в МЦ „Імпульс" до іншого лікаря. 13.03.2014 року його брат на його прохання подзвонив ОСОБА_8. І той наказав приїхати йому в частину 14.03.2014 року. Він приїхав, написав пояснювальну, що його насторожило, але спитав лише, коли йому виходити на роботу. ОСОБА_8 відповів, що не знає. Тоді він вийшов на роботу 17.03.2014 року в свою 4-ту зміну. Вважає своє звільнення незаконним. На роботу, як правило, він приїздив о 07.30 год.; о 08.00 год. проходив медогляд, розписувався в журналах на оперативній нараді за зброю. Потім зброю отримував, проходив співбесіду із психологом. Після закінчення розводу, о 10.00 год., відбувається зміна варт. Після 10.00 год. в караул вже не допускають. Уточнює, що 13.03.2014 року його на території військової частини не було.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги свого довірителя підтримав в повному обсязі, просив суд поновити позивача на роботі, стягнувши з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Суду пояснив, що його довіритель був відсутнім 13.03.2014 року на роботі з поважної причини, оскільки він знаходився у лікаря до 12.00 години. Тому їхати на роботу йому не було сенсу. Його б просто не допустили до роботи. Знаючи, що 13.03.2014 року його довіритель вже на роботу не потрапить, він поїхав лікуватись далі в МЦ „Імпульс". Про це він писав пояснювальні. І на момент винесення незаконного наказу начальник його довірителя вже знав, що ОСОБА_1 хворів і був в лікаря. Звертає увагу суду на ту обставину, що з приводу незаконності лікарняного суддею було вже винесено рішення, яке набуло чинності. І хоч в задоволенні позову про визнання лікарняного листа недійсним, суддя відмовила, однак, в рішенні зазначила, що „судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно приходив на прийом до лікаря 13.03.2014 року". Ця обставина вже встановлена судом і не потребує доказування.

Представник відповідача Кислов М.В. позов не визнав, заперечував проти задоволення позовних вимог, вважає, що позивач був звільнений з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства. Суду пояснив, що позивач, згідно листа непрацездатності, повинен був 13.03.2014 року прийти на роботу. Однак, він на роботу не з"явився, посилаючись на неправильність лікарняного. З цього приводу збиралась комісія, яка займалась перевіркою лікарняного листа та вивченням обставин справи. Після вивчення всіх документів, в тому числі й пояснювальних позивача, комісія дійшла висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 з роботи. Навіть, якщо ОСОБА_1 з поважних, на його думку, причин спізнився на роботу, він все одно повинен був вийти на роботу і надати лікарняний лист та свої пояснення з приводу спізнення. І лише командир був вправі вирішувати, що повинен був робити позивач. Йому б знайшли іншу роботу, не пов"язану з несенням караулу. Але позивач сам вирішив, як йому поступати. Тобто замість того, щоб прийти із запізненням на роботу, він визначив собі поїздку до іншого лікаря в МЦ „Імпульс", і зараз намагається спростувати законність свого звільнення за прогули, на власний розсуд трактуючи свої дії та дії своїх начальників. Крім того, та обставина, що з-за дій позивача не настали тяжкі наслідки в роботі, це не заслуга позивача, а заслуга керівництва частини, яке, швидко зорієнтувавшись в ситуації, що виникла в зв"язку з невиходом на роботу ОСОБА_1, зуміло знайти йому заміну і не допустити настання якихось тяжких для військової частини наслідків.

Представник відповідача Рибоченко Ю.Ю. позов також не визнала, вважає, що звільнення позивача відбулось згідно чинного законодавства, оскільки позивач повинен був з"явитись на місце служби саме 13.03.2014 року, а не вирішувати самостійно подальший свій маршрут по лікарнях в робочий час. Тому просить в позові відмовити в повному обсязі.

Вислухавши думки позивача, представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з п.4 ст.36 КЗпП України, однією з підстав розірвання трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу (ст.40, 41 КЗпП України).

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках... прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як встановлено в судовому засіданні, 11.02.2000 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий стрільцем 2 класу у команду ВОХР Військової частини А 2110 (а.с.7). 26.08.2008 року позивач ОСОБА_1 був переведений на посаду стрільця загону воєнізованої охорони у вищевказаній військовій частині А 2110 (а.с.7 зв). З 17.02.2014 року до 13.03.2014 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному (а.с.29). В лікарняному листі серії АГН № 502444 від 27.02.2014 року зазначено: стати до роботи 13.03.2014 року (а.с.29). Тому доводи позивача про те, що 13.03.2014 року він не прибув на місце служби з поважної причини, оскільки знаходився у лікарів (спочатку у лікаря ОСОБА_6, а потім у лікарів МЦ „Імпульсу") не можуть бути прийняті судом, оскільки не можуть бути визнані судом поважними. Тим більше, що за позовом ОСОБА_1 до лікаря-хірурга ОСОБА_6, Комунального закладу охорони здоров"я „Міська лікарня № 4" про визнання листка непрацездатності частково недійсним 29.07.2014 року Нікопольським міськрайонний судом було винесено рішення про відмову в задоволенні позову (а.с.52-53). Дане рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області залишилось в силі (а.с.55-56). Тому посилання ОСОБА_1 на те, що його звільнили за незаконним листком непрацездатності, який суперечить законодавству України, не може бути прийнято судом, оскільки по даному питанню вже є рішення, що набуло чинності. Більш того, у вищевказаному рішенні Нікопольського міськрайонного суду зазначено не лише та обставина, що „судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно приходив на прийом до лікаря 13.03.2014 року", а й те, що „ця обставина не є підставою для продовження звільнення від роботи згідно листка непрацездатності та визнання його недійсним" (а.с.53).

У відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (із змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15), діяльність судів по розгляду справ про трудові спори повинна спрямовуватись на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Доводи позивача про те, що він все одно вже спізнився на роботу і однозначно не був би допущений до роботи, через що вирішив з"їздити до лікаря МЦ „Імпульс" на консультацію, не можуть бути прийняті судом, оскільки базуються лише на припущеннях самого позивача. Жодних доказів того факту, що при прибутті в військову частину 13.03.2014 року після 12.00 години позивач не був допущений на роботу керівництвом військової частини А 2110, а тому прогул відбувся з вини інших осіб, а не самого ОСОБА_1, суду надано не було.

Таким чином, з огляду на викладене, суд не вбачає в діях відповідача порушень чинного законодавства і вважає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства і підстав для поновлення його на попередньому місці роботи немає.

Оскільки суд не знаходить підстав для поновлення позивача на попередньому місці роботи, то й немає підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також для стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.36, 40, 41, 42, 49-2, 231-233 КЗпП України, ст.15, 15-1, 30, 62 ЦПК України, Пленумом Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини А2110, командира військової частини А2110 підполковника Чеботарьова Олександра Сергійовича про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити в повному обсязі з підстав необґрунтованості.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал