№ 43029558, 26.02.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 лютого 2015 р. Справа № 802/4043/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Жернакова Михайла Володимировича,

Суддів: Богоноса Михайла Богдановича

Сала Павла Ігоровича

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Генеральної прокуратури України, прокуратури Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1435 від 23.10.2014 про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_3 з посади заступника прокурора Вінницької області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України та увільнення від обов'язків члена колегії прокуратури цієї області;

- поновити ОСОБА_3 на посаді заступника прокурора Вінницької області;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.10.2014 по день ухвалення рішення суду із розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 16130,94 грн.;

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_3 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення ОСОБА_3 здійснене всупереч принципам та вимогам, закріпленим ст.ст. 8, 22, 58, 61, 62, 64 Конституції України, з порушенням конституційних прав на працю та доступ до державної служби, вимог міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, міжнародних принципів проведення люстрації, без встановлення вини у вчиненні діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

22.12.2014 на адресу суду (вх. № 26549) від відповідача - Генеральної прокуратури України надійшли письмові заперечення проти адміністративного позову. В поданих запереченнях представник відповідача зазначив, що звільнення позивача відбулось відповідно до вимог Закону України "Про очищення влади" з дотриманням необхідної процедури звільнення. Представник Генеральної прокуратури України, зокрема, зазначив, що висновок про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посадах, які за правилами п. 8 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про очищення влади" віднесені до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України". Вимоги про стягнення з Генеральної прокуратури України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на переконання відповідача, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України, отримував заробітну плату в прокуратурі Вінницької області, яка є окремою юридичною особою, що самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями. Безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню відповідач також вважає позовні вимоги про зобов'язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_3 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", оскільки у разі ухвалення відповідного судового рішення вилучення таких відомостей покладене безпосередньо на Міністерство юстиції України, яке є держателем Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", а не на Генеральну прокуратуру України. За вказаних обставин відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повністю.

14.01.2015 суд за клопотанням представника позивача ухвалою, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, залучив до участі у справі другого відповідача - прокуратуру Вінницької області.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просила адміністративний позов задовольнити повністю. Зокрема, зазначила, що відповідач під час прийняття оскаржуваного наказу допустив численні порушення Конституції України, міжнародно-правових актів, міжнародних принципів проведення люстрації, Європейської конвенції з прав людини.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. У поданих запереченнях представник Генеральної прокуратури України просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності належним чином повідомленого представника прокуратури Вінницької області.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд установив такі фактичні обставини.

Наказом Генерального прокурора України М. Потебенька № 283к від 31.03.2000 старший радник юстиції ОСОБА_3 на підставі подання прокурора Вінницької області від 31.03.2000 призначений на посаду першого заступника прокурора Вінницької області.

Наказом Генерального прокурора України В. Пшонки № 628к від 08.06.2011 старший радник юстиції ОСОБА_3 на підставі подання прокурора Вінницької області Мрихина О. М. призначений на посаду заступника прокурора Вінницької області.

На виконання листа Генеральної прокуратури України від 16.10.2014 № 11-1555вих-14 та у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про очищення влади" прокурор Вінницької області В. Соколовий направив Генеральному прокурору України Яремі В. Г. подання щодо застосування Закону України "Про очищення влади" від 20.10.2014 № 11-1006вих-14, в якому просив розглянути питання про звільнення з займаної посади ОСОБА_3

Наказом Генерального прокурора В. Яреми № 1435к від 23.10.2014 старший радник юстиції ОСОБА_3 на підставі довідки про результати вивчення особової справи, подання прокурора області Соколового В. П. звільнений з посади заступника прокурора Вінницької області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КзпП України.

Вважаючи такий наказ протиправним, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.

16.10.2014 набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 даного Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1682-VII - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Стаття 2 Закону № 1682-VII передбачає перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.

Стаття 3 Закону № 1682-VII визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації). Зокрема, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_3 щодо застосування заборон, визначених Законом № 1682-VII позивач з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_3 обіймав сукупно не менше одного року, а саме 3 роки 11 місяців, посади, віднесені Законом № 1682-VII до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України": з 25.02.2010 по 07.06.2011 - посаду першого заступника прокурора Вінницької області; з 08.06.2011 по 22.02.2014 - заступника прокурора Вінницької області.

Зазначена обставина слугувала звільненню позивача відповідно до оскаржуваного наказу.

Оцінюючи оскаржуване рішення, суд звертає увагу на те, що норми Закону № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений Законом № 1682-VII строк. Закон № 1682-VII не встановлює жодних застережень чи виключень стосовно звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч. 1 ст. 3 Закону № 1682-VII, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII.

Також закон № 1682-VII не передбачає вимог щодо обов'язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб для вирішення питання про їх звільнення на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП України. Висновок про наявність підстав для звільнення ОСОБА_3 ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посадах, які віднесено до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Оскільки Закон України "Про очищення влади" визначив саме такі межі та спосіб реалізації повноважень відносно прийняття рішення про звільнення позивача з посади, відповідач під час його прийняття не міг діяти інакше, ніж це передбачено Законом Украни "Про очищення влади".

Відносно твердження позивача щодо невідповідності норм Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції, суд зауважує, що законодавств України передбачає чіткий порядок визнання законодавчих актів неконституційними, зокрема направлення відповідно до положень статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" письмового клопотання до Конституційного Суд України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції вимогам статей 157 та 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Згідно з частиною 2 статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" в разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом рішення про їх неконституційність.

Таким чином, закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

На час прийняття судом рішення в цій адміністративній справі відсутнє рішення Конституційного суду України про визнання Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VII або його окремих положень неконституційними.

Навіть у разі прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними положень Закону України "Про очищення влади", які були застосовані при вирішенні цієї справи, позивач зможе скористатися процедурою перегляду рішення за нововиявленими обставинами відповідно до п. 5 ст. 245 КАС України.

На підставі викладеного, суд вважає, що дії та рішення суб'єктів владних повноважень, які були вчинені (прийняті) відповідно до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Крім того, відсутні також підстави застосування ч. 4 ст. 9 КАС України в частині застосування положень Конституції України як акта вищої юридичної сили (зокрема, положень Конституції, які визначають принцип індивідуальної відповідальності та презумпцію невинуватості). Таке застосування можливе у тому випадку, коли норми Конституції України регулюють ті самі відносини, що й закон, який має нижчу юридичну силу, а також якщо невідповідність закону Конституції є очевидною, тобто якщо висновок про таку невідповідність можна зробити, зокрема, не вдаючися до офіційного тлумачення положень Конституції України, що є компетенцією Конституційного Суду України. Закон України "Про очищення влади" є спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) Конституція України не регулює ці відносини, а тому не можна зробити висновок про невідповідність положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України в частині положень, що визначають механізм проведення очищення влади (люстрації).

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач 1 під прийняття оскаржуваного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому відсутні підстави для його скасування.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність наказу Генерального прокурора України від № 145 від 23.10.2014, то позовні вимоги позивача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону № 1682-VII, які є похідними від позовної вимоги про скасування оскаржуваного наказу, також не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідачі не надали суду доказів понесення ними судових витрат, тому підстави для присудження на їх користь судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Жернаков Михайло Володимирович Судді: Богоніс Михайло Богданович Сало Павло Ігорович