Постановление суда № 42887026, 03.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2015 року

справа № 2а-3198/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року у справі № 2а-3198/10/0470 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський трубний завод" (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач) № 0000588812/0 від 13.10.2009 року, № 0000588812/1 від 04.11.2009 року, № 0000588812/2 від 08.12.2009 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року та прийняти нову про задоволення позовних вимог. Вказує на те, що підприємство не занижувало, а у два рази завищувало ставку податку, що ніяким чином не може призвести до заниження підприємством податкових зобов’язань.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) позивача по комунальному податку за ІІ квартал 2009 року. За наслідком перевірки відповідачем 30.09.2009 року складено акт № 1515/08-02/2-05393122, в якому встановлено, що розмір податкового зобов’язання з податку або збору (обов’язкового платежу), зазначеного платником такого податку або збору (обов’язкового платежу) у податковій декларації за ІІ квартал 2009 року є меншим ніж визначено за результатами камеральної перевірки, що призвело до заниження податкового зобов’язання на 15 906,90 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000588812/0 від 13.10.2009 року.

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку, проте скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – без змін.

За наслідком адміністративного оскарження відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0000588812/1 від 04.11.2009 року та № 0000588812/2 від 08.12.2009 року, якими позивачу визначено суми податкового зобов’язання з комунального податку в розмірі 16 702,25 грн., в тому числі за основним платежем 15 906,90 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 795,35 грн..

Вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.

Судом встановлено, що у податковому розрахунку комунального податку за ІІ квартал 2009 року позивачем було нараховано податку за базовий звітний період у розмірі 15 906,90 грн.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ (далі – Закон № 1251), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, комунальний податок належить до місцевих податків.

Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення визначені Декретом № 56-93, статтею 15 якого визначено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств і його граничний розмір не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 30.07.2003 року № 6/11 “Про комунальний податок”, яким затверджено Положення про комунальний податок.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 року № 4/4 “Про рішення міської ради від 30.07.2003 року № 6/11 “Про комунальний податок”, були внесені зміни до рішення від 30.07.2013 року №6/11, відповідно до яких, починаючи з 01.01.2007 року обчислення комунального податку проводиться за ставкою 20 % від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 13.02.2008 року № 35/28 “Про внесення змін до рішення міської ради від 30.07.2003 року № 6/11 “Про комунальний податок” встановлено, що розмір комунального податку за базовий (звітний) період за одного працівника дорівнює 10,20 грн., що становить 5 % від річного фонду оплати праці обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій стало порушення порядку нарахування позивачем комунального податку, яке здійснювалось відповідно до Декрету № 56-93 та рішення Дніпропетровської міської ради від 30.07.2003 року № 6/11 “Про комунальний податок” із змінами, внесеними рішеннями Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 року № 4/4 та від 13.02.2008 року № 35/28.

Відповідно до пп. “в” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181), який діяв на час прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Згідно пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розрахунку комунального податку за ІІ квартал 2009 року позивач мав керуватись рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.07.2003 року № 6/11 “Про комунальний податок” із змінами, внесеними рішеннями Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 року № 4/4 та від 13.02.2008 року № 35/28, які є чинними та обов’язковими для виконання позивачем.

Мотивація та доводи, наведені у апеляційній скарзі, не дають колегії суддів підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року у справі № 2а-3198/10/0470 – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.02.2015р..

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак