Решение № 42886495, 23.02.2015, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 р. Справа № 923/2/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Александрової Л.І. при секретарі Гапоновій К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс", м. Херсон

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Горностаївка Херсонської області

про стягнення 7674 грн. 36 коп.

За участю представників сторін:

від позивача - Вальтер О.М., представник, дов. від 12.01.2015 року № 10/15;

від відповідача - не прибув.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" (позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач), яким, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 10/224 від 20.02.2015 р. (а.с. 83-85), просить стягнути заборгованість за договором реструктуризації №56/10-12 від 14.03.2014 року у сумі 1095,76 грн., з яких 866 грн. 82 коп. орендна плата, 71 грн. 17 коп. інфляційних втрат, 10 грн. 09 коп. 3% річних, 147 грн. 68 коп. пені та заборгованість за договором №58 від 01.03.2014 року у сумі 7210,84 грн., з яких 5224 грн. 60 коп. орендна плата, 604 грн. 64 коп. експлуатаційні витрати (за електроенергію), 883 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 84 грн. 41 коп. 3 % річних, 414 грн. 37 коп. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 525, 526, 530, 549, 550, 625, 627, 628, 529, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 15-57 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 06.01.2015 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 21.01.2015 р. Ухвалами суду від 21.01.2015 р. та 09.02.2015 р. розгляд справи відкладався.

Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 10/224 від 20.02.2015 р., у повному обсязі та просить суд їх задовольнити повністю з зазначених у позовній заяві підстав.

Відповідач в судове засідання не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Так, ФОП ОСОБА_1 не знаходиться за своїм місцем проживання:74600, АДРЕСА_1, що вказана у всіх наявних матеріалах справи (в тому числі у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних від 12.01.2015 р.), а тому і ухвали про порушення справи від 06.01.2015 р. та про відкладення від 21.01.2015 р. були повернуті до суду без вручення адресату з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року), ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Отже, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника ФОП ОСОБА_1 за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

01 листопада 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 151 (далі - Договір № 151), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення, загальною площею 84,42 м.кв., розташованого на першому поверсі будівлі автостанції за адресою: АДРЕСА_3.

За актом приймання-передачі від 01.11.2011 р. позивач передав відповідачу вказане вище приміщення в користування.

Пунктом 5.1 Договору № 151 сторонами встановлена орендна плата у розмірі - 1500 грн., враховуючи ПДВ 250 грн. і підлягає коригуванню згідно з п. 5.3 - шляхом індексації.

Відповідно до пункту 5.2 Договору № 151 орендна плата сплачується до 15 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця або до каси автостанції.

Відповідно до розділу 4 Договір № 151 діє з 01.11.2011 р. по 31.12.2011 р. і вважається подовженим на той-же строк, якщо за 15 днів до закінчення терміну, одна із сторін письмово не повідомить про його розірвання.

На підставі письмового звернення відповідача вищевказаний Договір оренди був за домовленістю сторін розірвано з 28.02.2014 р., про що свідчить акт та додаткова угода. Однак на момент розірвання Договору, за відповідачем рахувалася заборгованість на суму 5146,82 грн.

14.03.2014 р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір реструктуризації (далі Договір № 56/10-12) на заборговану суму згідно якої Відповідач зобов'язався вносити грошові кошти в наступному порядку:

- Березень (до 31.03.2014р.) 860,82 гривень;

- Квітень (до 30.04.2014р.) 860 гривень;

- Травень (до 31.05.2014р.) 870 гривень;

- Червень (до 30.06.2014р.) 880 гривень;

- Липень (до 31.07.2014р.) 890 гривень;

- Серпень (до 30.08.2014р.) 786 гривень.

Внаслідок порушення умов Договору № 56/10-12 за даними бухгалтерського обліку позивача за відповідачем станом на 24.12.2014 рахується заборгованість на суму 866,82 грн., що підтверджується довідкою про стан розрахунків.

Крім того, 01 березня 2014 року ТОВ «Херсонавтотранс» та ФОП ОСОБА_1 уклали Договір оренди нежитлового приміщення № 58 (далі - Договір № 58 ).

Предметом спірного Договору № 58 є надання позивачем в тимчасове платне користування нежитлове приміщення - загальною площею - 54,72 кв.м., розташоване в будівлі автостанції за адресою - АДРЕСА_3 та відповідно до даних технічного паспорту БТІ є частиною приміщень № 1-А, №2, №5.

На виконання умов вищевказаного Договору № 58 сторони в момент передання майна уклали акт прийому-передачі від 01.03.2014 р., виконавши вимоги розділу 3 Договору.

Пунктом 5.1. Договору № 58 сторонами встановлена орендна плата у розмірі -1000 грн., враховуючи ПДВ 166,67 грн. і підлягає коригуванню згідно з п.5.3 - шляхом індексації. Орендар повинен сплатити орендну плату до 15 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця або до каси автостанції.

Відповідно до розділу 4 Договір № 58 діє з 01.03.2014 р. по 01.03.2015 р..

Крім цього, сторонами у Договорі №58 передбачено, що відповідач по справі компенсує позивачу витрати за фактичне використання електроенергії відповідно до показників лічильника.

04.06.2014 між позивачем та відповідачем укладена Додаткова угода до Договору №58, згідно якої зменшилась площа нежитлового приміщення до 4,5 кв.м. та орендна плата до 340 грн.

На підставі письмового звернення позивача Договір №58 розірвано з 04.12.2014 р., про що свідчить акт та додаткова угода. Однак на момент розірвання Договору відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача за відповідачем станом на 24. 12.2014 рахується заборгованість за Договором № 85, яка складається з: орендних платежів у сумі - 5224,60 гри, що підтверджується довідкою про стан розрахунків; експлуатаційних витрат у сумі 604 грн. 64 коп., що підтверджується довідкою про стан розрахунків.

Таким чином за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендних платежів за договором № 56/10-12 від 14.03.2014 р. в сумі 866,82 грн., а за договором № 58 від 01.03.2014 р. - в сумі 5224,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи наведене позовні вимоги в частині стягнення за договором № 56/10-12 від 14.03.2014 р. в сумі 866,82 грн. та за договором № 58 від 01.03.2014 р. - в сумі 5224,60 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми позивач обґрунтовано нарахував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати орендних платежів за договором № 56/10-12 від 14.03.2014 р. 10 грн. 09 коп. 3% річних, 71 грн. 17 коп. інфляційних втрат, а за договором № 58 від 01.03.2014 р. - 84 грн. 41 коп. 3% річних та 883 грн. 09 коп. інфляційних втрат.

Суд за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Ліга-Закон» перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції і 3% річних та встановив, що він здійснений позивачем арифметично та методологічно вірно.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення за договором № 56/10-12 від 14.03.2014 р. 10 грн. 09 коп. 3% річних, 71 грн. 17 коп. інфляційних втрат та за договором № 58 від 01.03.2014 р. - 84 грн. 41 коп. 3% річних, 883 грн. 09 коп. інфляційних втрат відповідають наведеним нормам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

В даному випадку у пункті 9.1.1. Договору № 58 від 01.03.2014 р. сторонами погоджено, що за кожен день прострочення оплати орендних та інших платежів, встановлених цим договором, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Пунктом 3.2. Договору №56/10-12 від 14.03.2014 р. сторони визначили, що у разі несвоєчасного внесення плати за договором боржнику нараховується пеня в розмірі 1 відсотка від суми що підлягає до оплати, яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 100 відсотків загальної суми боргу.

На підставі вищезазначених норм чинного законодавства та умов договору позивач правомірно нарахував відповідачу за договором № 56/10-12 від 14.03.2014 р. 147 грн. 68 коп. пені., а за договором № 58 від 01.03.2014 р. - 414 грн. 37 коп. пені.

Розрахунок пені здійснено вірно. Судом перевірено.

За правилами ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду зазделегіть встановленої сили.

Таким чином, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України надані сторонами докази та проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову. До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає за договором реструктуризації №56/10-12 від 14.03.2014 року у сумі 1095,76 грн., з яких 866 грн. 82 коп. орендна плата, 71 грн. 17 коп. інфляційних втрат, 10 грн. 09 коп. 3% річних, 147 грн. 68 коп. пені та заборгованість за договором №58 від 01.03.2014 року у сумі 7210,84 грн., з яких 5224 грн. 60 коп. орендна плата, 604 грн. 64 коп. експлуатаційні витрати (за електроенергію), 883 грн. 09 коп. інфляційних витрат, 84 грн. 41 коп. 3 % річних, 414 грн. 37 коп. пені.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" висловлено правову позицію згідно якої зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

Згідно вказаної вище правової позиції, суд покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1827 грн. на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (74600, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонавтотранс" (73000, м. Херсон, вул. Радянська, буд. 39, ідентифікаційний код 03119055) - заборгованість за договором реструктуризації №56/10-12 від 14.03.2014 року 1095,76 грн., з яких 866 грн. 82 коп. орендна плата, 71 грн. 17 коп. інфляційних втрат, 10 грн. 09 коп. 3% річних, 147 грн. 68 коп. пені; заборгованість за договором №58 від 01.03.2014 року 7210,84 грн., з яких 5224 грн. 60 коп. орендна плата, 604 грн. 64 коп. експлуатаційні витрати, 883 грн. 09 коп. інфляційних витрат, 84 грн. 41 коп. 3 % річних, 414 грн. 37 коп. пені; 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.02.2015 р.

Суддя Л.І. Александрова