Постановление суда № 42743520, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/9991/17941/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Заповіт Ілліча" (далі - Кооператив)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а-9031/10/1070

за позовом державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області (далі - ДПІ)

до Кооперативу

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ДПІ звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Кооперативу 578 240,12 грн. штрафу, накладеного на відповідача за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.08.2010 № 0000572301/2438.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 у позові відмовлено з посиланням на недоведеність податковим органом факту порушення відповідачем пунктів 1, 3 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що свідчить про незаконність застосування до Кооперативу оспорюваних штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з правомірності притягнення Кооперативу до відповідальності у вигляді розглядуваних штрафних санкцій, що обумовлює обов'язок відповідача сплатити їх до бюджету в установленому порядку.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Кооператив звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення податковою інспекцією документальної планової виїзної перевірки Кооперативу з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, оформленої актом від 02.08.2010 № 1423/231/30932064, відповідача було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 578 240,12 грн. за порушення вимог пунктів 1, 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» згідно з рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.08.2010 № 0000572301/2438.

Вирішуючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій вдалися до аналізу правомірності застосування цих штрафних санкцій в межах даного судового провадження.

Між тим, судова колегія Вищого адміністративного суду України не може погодитися з таким застосуванням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення штрафних санкцій, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законом пов'язує можливість стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, зокрема, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.

При цьому, питання правомірності застосування штрафних санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень, за яким такі санкції застосовані, не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати його правовий аналіз.

З установлених судами обставин справи вбачається, що назване рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій не було скасованим в судовому або адміністративному порядку, а отже є чинним. Однак зазначені санкції не були сплачені відповідачем самостійно.

В силу вимог статті 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Отже, з огляду на невиконання відповідачем наведеного обов'язку Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог ДПІ безвідносно до мотивів, на яких цей висновок ґрунтується.

Таким чином, оскільки помилковість окремих висновків суду апеляційної інстанції не призвела до ухвалення ним неправильного по суті спору рішення, підстав для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Заповіт Ілліча" відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2а-9031/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько