Постановление суда № 42663255, 19.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/800/24928/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 р.

у справі №821/2407/13-а

за позовом Фермерського господарства «Антар»

до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Антар» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі-відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 р., позов задоволено частково:

визнано неправомірним та скасовано рішення від 21.05.2013 р. № 1541/10/18-013 про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування;

визнано неправомірним та скасовано рішення від 11.06.2013 р. № 1740/15 про скасування позивачу статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку;

визнано протиправними дії у внесенні змін до електронної бази даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" в показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларованих позивачем у спеціальних (скорочених) деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2012 року - лютий 2013 року;

зобов'язано відповідача відобразити в електронній базі даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість, задекларовані позивачем у спеціальних (скорочених ) деклараціях з податку на додану вартість у сумі 13 464 897 грн., у тому числі за листопад 2012 року в сумі 6 041 850 грн., за грудень 2012 року у сумі 2 896 877 грн., січень 2013 р. у сумі 935 973 грн., лютий 2013 р. у сумі 3 590 197 грн.;

відмовлено у задоволенні вимоги про зобов'язання внести зміни до облікової картки по податку на додану вартість, що залишається в розпорядженні платника.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що з 01.11.2012 р. позивач застосовує спеціальний режим оподаткування з ПДВ у сфері сільського господарства відповідно до ст. 209 Податкового кодексу України.

Основним видом діяльності позивача, відповідно до установчих документів, є вирощування зернових та технічних культур.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем була проведена документальна виїзна перевірка позивача з питання правильності застосування податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 серпня 2012 року по 28 лютого 2013 року, результати якої оформлено актом від 08.04.2013 р. №90/22/37557140.

У висновку акта зазначено, що позивачем документально не підтверджено наявність виробничого процесу та виробничих витрат, які пов'язані з вирощуванням сільгосппродукції, а тому він не є виробником сільгосппродукції, реалізованої покупцям, а сільгосппродукція не може вважатись власно вирощеною. За відсутності факту придбання (вирощування), реалізації товарів, відповідні суми не можуть включатись до податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування ПДВ.

У результаті неправомірного знаходження на спеціальному режимі оподаткування ПДВ з 01 листопада 2012 року декларування господарством показників податкових зобов'язань та податкового кредиту по скороченій декларації за період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року відповідно до п.209.1 п.209.6 п.209.11 ст. 209 Податкового кодексу України, на думку відповідача, є необґрунтованим.

В порушення п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.209.1 п.209.6 п.209.11 ст. 209 Податкового кодексу України позивачем завищено податкові зобов'язання з ПДВ по скороченій декларації всього у сумі 13 464 897 грн., у тому числі за листопад 2012 року у сумі 6 041 850 грн., за грудень 2012 року у сумі 2 896 877 грн., січень 2013 року у сумі 935 973 грн., лютий 2013 року в сумі 3 590 197 грн.

Податкове повідомлення-рішення по зазначеному акту не приймалось.

Контролюючим органом 21.05.2013 р. прийнято рішення №1541/10/18-013 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування. В рішенні є посилання на акт перевірки від 08.04.2013 р. №90/22/37557140, та вказані причини зняття з реєстрації як суб'єкта спеціального режиму оподаткування: не надання документального підтвердження здійснення підприємницької діяльності у сфері сільського господарства, не підтвердження постачання вироблених сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах.

Крім того, рішенням від 26.05.2013 р. податкова інспекція скасувала статус платника фіксованого сільськогосподарського податку позивача.

Так, згідно із пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Отже, кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

Наведені норми законодавства не містять жодних застережень щодо включення до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації податку у зв'язку із реалізацією продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються без належним чином оформлених правовстановлюючих документів.

Відтак, висновок відповідача, відповідно до якого сільськогосподарська продукція, вирощена на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені або укладені, але не зареєстровані, не може вважатись власновирощеною продукцією з метою застосування спеціального режиму, не відповідає правильному застосуванню наведених нормативних положень.

Слід зазначити, що зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією у розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

З урахуванням викладеного доводи відповідача щодо неналежного оформлення земельних ділянок не є підставою для позбавлення позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Варто також визнати необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у позивача документів, що підтверджують вирощування сільгосппродукції (документів первинного обліку руху: ТМЦ, палива, насіння, добрив тощо).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач має у своєму штаті 6 працівників і орендує у ТОВ СП «Юран-Агро» сільськогосподарську техніку: трактор К-701Р, трактор МТЗ-80Л, трактор МТЗ-80; два зернових комбайна ДОН 1500.

Також, позивачем укладено зі Снігурівським комбінатом хлібопродуктів договір складського зберігання соняшника №40-С/3Б/2012 від 21.11.2012 р.

Згідно зі звітами щодо посівних площ сільськогосподарських культур у 2012 році (надійшли до Центру обробки електронних звітів Держстату України 16 листопада 2012 року), соняшником і соєю були засіяні площі, відповідно, 1995,22 і 1389,62 га.

Натомість, відповідачем в акті перевірки не наведено будь-яких документальних обґрунтувань заперечення реальності здійснення фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами, які мали місце в 2012-2013 р.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновками попередніх судових інстанцій про недоведеність тверджень податкового органу щодо невідповідності позивача статусу сільськогосподарського виробника.

Обґрунтованими також є висновки попередніх судових інстанцій щодо неправомірності дії контролюючого органу зі зміни задекларованих платником податків показників податкових зобов'язань в базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Так, самостійна зміна відповідачем в автоматизованій системі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акта перевірки без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Враховуючи, що внесення змін в електронну базу даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" сталося внаслідок дій відповідача, суди попередніх інстанцій, обґрунтовано визнали такі дії контролюючого органу неправомірними.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 р. у справі №821/2407/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук