Постановление суда № 42322250, 14.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/168/15

Головуючий у першій інстанції Суворова О. В.

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Сватаненка В.І.

суддів - Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради - "Про визнання права власності", -

ВСТАНОВИЛА:

26.09.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення площею 38 кв.м. по АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що він займає вказане приміщення з 1991 року та набув на нього право власності в силу набувальної давності.

Представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача позов не визнав, заперечував проти задоволення позову.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.10.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

04.11.2014 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, по якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків районного суду дійсним обставинам справи, а також порушення районним судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

16.03.1991 року наказом директора Одеського відділення багатогалузевого науково-технічного центру "Біореактор" було створено мале учнівське підприємство на базі дитяче-юнацького військово-патріотичного клубу "Аквіон" з правом юридичної особи, затверджено ОСОБА_3 на посаді директора малого учнівського підприємства "Аквіон".

11.02.1992 року виконкомом Одеської міської ради народних депутатів було видано ордер № 2696 малому учнівському підприємству "Аквіон" на право зайняття нежитлового підвального приміщення на АДРЕСА_2 площею 38 кв.м для розміщення дитячого клубу.

13.02.1992 року між ЖЕУ № 31 житлово-комунального відділу виконкому Центральної райради депутатів м. Одеси та МП "Аквіон" було укладено договір № 50 оренди нежитлових приміщень у будинках районних рад м. Одеси, предметом якого стало вищезазначене нежитлове підвальне приміщення для розміщення дитячого клубу. Строк оренди визначено з 01.07.1991 року по 01.07.1993 року.

21.07.1993 року ВК ОМР народних депутатів було видано ордер № 6026 малому учнівському підприємству "Аквіон" на право зайняття нежитлового підвального приміщення на АДРЕСА_2 площею 38 кв.м для розміщення дитячого клубу.

23.07.1993 року між ЖЕУ № 31 житлово-комунального відділу виконкому Центральної райради депутатів м. Одеси та МП "Аквіон" було укладено договір № 50 оренди нежитлових приміщень у будинках районних рад м. Одеси, предметом якого стало вищезазначене нежитлове підвальне приміщення для розміщення дитячого клубу. Строк оренди визначено з 01.08.1993 року по 01.08.1994 року.

30.08.2000 року ОСОБА_3 у якості директора малого учнівського підприємства "Аквіон" звернувся до голови Одеської районної адміністрації Центрального району м. Одеси щодо згоди на приватизацію підвального приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 разом з приватизацією квартири № 16, розташованої над підвалом.

Згідно повідомлення відділу державних реєстраторів ВК ОМР № Ю-55-А від 22.04.2009 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про судове рішення про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством щодо юридичної особи приватне учнівське підприємство "Аквіон".

Згідно довідки № 29 від 18.01.2010 року, виданої дільницею № 3 КП "ЖКС "Портофранківський", ОСОБА_3 постійно проживає в АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набутгя права власності.

Таким чином, добросовісність заволодіння чужим майном може бути лише результатом фактичної помилки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивачу, як директору малого учнівського підприємства "Аквіон" ще з моменту отримання ордеру від 11.02.1992 року було відомо, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси та, відповідно, йому не могло бути невідомо, що в нього як у фізичної особи відсутні будь-які правові підстави для володіння та користування спірним приміщенням.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що володіння позивача спірним майном не відповідає, встановленому вимогами ч. 1 ст. 344 ЦК України, критерію добросовісності володіння майном для набуття права власності на нього фізичною особою.

Одночасно, колегія суддів приймає до уваги, що позивач став використовувати вказане нежитлове приміщення на підставі договору оренди приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади, що не може бути підставою для визнання права власності за набувальною давністю.

Згідно ст. 260 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на момент виникнення орендних правовідносин між малим учнівським підприємством "Аквіон" та територіальною громадою м. Одеси, в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

У відповідності до ст. 764 ЦК України 2003 року, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що за відсутності належним чином доведених позивачем відомостей про припинення наймача за договором, будь-які підстави вважати орендні правовідносини між малим учнівським підприємством "Аквіон" та територіальною громадою м. Одеси припиненими - відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає позовні вимоги необґрунтованими.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ч. 1 ст. 59 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом тягне за собою застосування санкції, яка передбачає відмову у охороні неналежно здійснювального права.

Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є недоведеними та непідтвердженими, у зв'язку з чим неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду, не маючи підстав та доведеності для задоволення позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області В.І. Сватаненко

П.М. Черевко

І.А. Артеменко

14.01.2015 року м. Одеса