№ 42295340, 12.01.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2015 року Чернігів Справа № 825/3754/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Гайдука С.В.,

представника відповідача Бобруйко І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

25.11.2014 Приватне акціонерне товариство «Новгород-Сіверський сирзавод» (далі - ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод») звернулось до суду з адміністративним позовом до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Новгород-Сіверська ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новгород-Сіверської ОДПІ: від 11.11.2014 № 0000482200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6104,00 грн. за основним платежем та 3052,00 грн. за штрафними санкціями; від 11.11.2014 № 0000492200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11282,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Сетмаркет» та ТОВ «Торенія». Так, між позивачем та вищевказаними контрагентами укладались договори поставки та надання послуг. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний у ТОВ «Сетмаркет» товар та отримані у ТОВ «Торенія» послуги використані в господарській діяльності. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 24.10.2014 № 673/22/00448077, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.11.2014 № 0000482200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6104,00 грн. за основним платежем та 3052,00 грн. за штрафними санкціями; від 11.11.2014 № 0000492200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11282,00 грн. за штрафними санкціями протиправними та такими, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками Новгород-Сіверської ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Торенія» та ТОВ «Сетмаркет» за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2014 № 673/22/00448077. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до спеціального фонду державного бюджету на загальну суму 6104,00 грн., в т.ч. за грудень 2012 року на суму 2550,00 грн. та за січень 2013 року на суму 3554,00 грн.; п. 6, п. 13 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством не перераховано кошти на спеціальний рахунок у банку на загальну суму 11282,00 грн., в т.ч. за грудень 2012 року на суму 5950,00 грн. та за січень 2013 року на суму 5332,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 № 0000482200 та від 11.11.2014 № 0000492200. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про наступне.

ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (код ЄДРПОУ - 00448077) зареєстровано в якості юридичної особи 13.01.1999, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.11.2014 (а.с. 71-73).

Працівниками Новгород-Сіверської ОДПІ на підставі наказу від 13.10.2014 № 307, відповідно до ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Торенія» та ТОВ «Сетмаркет» за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2014 № 673/22/00448077 (а.с. 13-43).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до спеціального фонду державного бюджету на загальну суму 6104,00 грн., в т.ч. за грудень 2012 року на суму 2550,00 грн. та за січень 2013 року на суму 3554,00 грн.;

- п. 6, п. 13 підрозділу 2 розділу XX Перехідних положень Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством не перераховано кошти на спеціальний рахунок у банку на загальну суму 11282,00 грн., в т.ч. за грудень 2012 року на суму 5950,00 грн. та за січень 2013 року на суму 5332,00 грн.

ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» подано заперечення на акт перевірки від 24.10.2014 № 673/22/00448077 до Новгород-Сіверської ОДПІ (а.с. 46-50). Відповіддю від 07.11.2014 № 2568/10/25-14-22-119 відповідач залишив без задоволення заперечення позивача (а.с. 51-53).

За висновками акта перевірки Новгород-Сіверською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 11.11.2014 № 0000482200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6104,00 грн. за основним платежем та 3052,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 44);

- від 11.11.2014 № 0000492200, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11282,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 45).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» є перероблення молока, виробництво масла та сиру, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.11.2014 (а.с. 71-73).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

По-перше, судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Сетмаркет».

Між ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» та ТОВ «Сетмаркет» укладено договір поставки товару від 11.12.2012 № 197. За умовами даного договору ТОВ «Сетмаркет» (Продавець) зобов'язується поставити на підставі письмових (фіксованих) заявок, а ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (Покупець) прийняти і оплатити товар на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних, які Продавець надає Покупцю. Розрахунок за продукцію проводиться проводиться у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Продавця. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, але в будь якому випадку до остаточного виконання зобов'язань сторонами. Якщо сторони не висловлюють заперечення письмово, договір діє далі по умовчанні до 31.12.2013 (а.с. 119-120).

На виконання умов договору від 11.12.2012 № 197 ТОВ «Сетмаркет» в грудні 2012 року поставлено позивачу товар (ручки кулькові та чашки) на загальну суму 53314,56 грн., в тому числі ПДВ 8885,76 грн., що підтверджується:

- службовою запискою від 12.11.2012 № 1654 (а.с. 155);

- податковими накладними від 24.12.2012 № 1541 на загальну суму 34166,40 грн., в тому числі ПДВ 5694,40 грн. та від 14.12.2012 № 924 на загальну суму 19148,16 грн., в тому числі ПДВ 3191,36 грн. (а.с. 61-62);

- видатковими накладними від 24.12.2012 № 1541 на загальну суму 34166,40 грн., в тому числі ПДВ 5694,40 грн. та від 14.12.2012 № 924 на загальну суму 19148,16 грн., в тому числі ПДВ 3191,36 грн. (а.с. 63-64);

- рахунками від 24.12.2012 № 1541 на загальну суму 34166,40 грн., в тому числі ПДВ 5694,40 грн. та від 14.12.2012 № 924 на загальну суму 19148,16 грн., в тому числі ПДВ 3191,36 грн. (а.с. 65-66);

- платіжним дорученням від 29.01.2013 № 117 на загальну суму 53314,56 грн. (а.с. 60);

- звітом за господарськими операціями з 01.12.2012 по 31.12.2012 (а.с. 181).

Оприбуткування вищезазначених ручок кулькових та чашок на складі ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» підтверджується: прибутковими ордерами від 14.12.2012 № 905 та від 24.12.2012 № 904 (а.с. 156-157); внутрішньою накладною від 25.12.2012 № 2737/ск (а.с. 158).

Використання позивачем у господарській діяльності товару придбаного у ТОВ «Сетмаркет», підтверджується звітом за господарськими операціями з 01.12.2012 по 31.12.2012 (а.с. 182).

Щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля, які б, на думку Новгород-Сіверської ОДПІ засвідчували факт перевезення даного товару, то судом встановлено, що поставка ручок кулькових та чашок здійснювалась ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», а саме автомобілем марки MAZDA 6, який позивач орендує згідно договору оренди транспортного засобу від 17.06.2010 (а.с. 188). Даний товар отримав у ТОВ «Сетмаркет» безпосередньо директор ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод», що підтверджується подорожнім листом службового легкового автомобіля (а.с. 192).

Відповідно до п. 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207, у випадку здійснення перевезень для власних потреб серед необхідних документів товарно-транспортна накладна не значиться, а застосовується накладна чи інший документ, що підтверджує право власності на вантаж.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є документом, який може супроводжувати вантаж, тому відсутність товарно-транспортних накладних в даному випадку не є порушенням з боку ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод».

Щодо відсутності довіреностей на отримання ТМЦ варто зазначити, що оскільки передача та отримання ТМЦ здійснювалося безпосередньо керівниками підприємств та у видаткових накладних не зазначено інших представників сторін та їх підписів, твердження податкового органу про необхідність надання довіреностей на отримання ТМЦ є необґрунтованими.

По-друге, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Торенія».

Між ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» та ТОВ «Торенія» укладено договір надання послуг від 04.12.2012 № 808. За умовами даного договору ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (Замовник) доручає, а ТОВ «Торенія» (Виконавець) приймає на себе зобов'язання по наданню наступних послуг: розробка дизайну ящиків та пакетів. Послуги надаються відповідно до заявок Замовника, які можуть надсилатися листом, факсом або електронною поштою. Оплата проводиться згідно виставлених рахунків по взаємопогоджених цінах на протязі 20 (двадцяти) банківських днів після виконання робіт. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або внести зміни до даного договору за 1 місяць до закінчення строку його дії, то термін дії договору вважається продовженим на 1 рік (а.с. 118).

Реальність виконання договору від 04.12.2012 № 808 представник позивача підтверджує:

- податковою накладною від 12.12.2012 № 1987 на загальну суму 51000,00 грн., в тому числі ПДВ 8500,00 грн. (а.с. 57);

- актом здачі-прийняття послуг від 12.12.2012 на загальну суму 51000,00 грн., в тому числі ПДВ 8500,00 грн. (а.с. 58);

- платіжним дорученням від 29.01.2013 № 118 на загальну суму 51000,00 грн. (а.с. 59);

- звітом за господарськими операціями за 31.12.2012 (а.с. 168)

- схемами ящика та пакета для пакування продукції ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (а.с. 179, 180).

Використання в господарській діяльності отриманих від ТОВ «Торенія» послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів представник ПАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» підтверджує:

- договором поставки від 20.06.2011 № 9/11 (а.с. 151-154);

- звітом за господарськими операціями з 20.06.2012 по 20.06.2013 (а.с. 169-170);

- актами звірки взаємних розрахунків від 11.10.2012, від 15.01.2013 та від 10.04.2013 (а.с. 171-175).

Суд зазначає, що головною умовою для врахування у складі податкових витрат отримання послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.

Підтвердженням фактичного отримання послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів можуть бути, зокрема, але не виключно, такі документи:

- акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг;

- звіт про надання послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів.

Акт здачі-прийняття послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Розділ акта здачі-прийняття послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору і даним звіту про надання послуг. Крім того, в актах здачі-прийняття послуг мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

Судом встановлено, що у результаті виконання договору про надання послуг від 04.12.2012 № 808, укладеного між ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» та ТОВ «Торенія» відсутні заявки позивача про надання послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів, в акті здачі-прийняття послуг відсутній конкретний перелік наданих послуг, місце і дати їх надання, а також не зазначено, в чому виражено їх результат.

Суд звертає увагу, що товарний знак ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» зареєстрований в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 27.10.2008 згідно свідоцтва на знак для товарів і послуг № 98756 (а.с. 176-177).

Крім цього, позивачем не зазначено, яким чином отримані послуги з розробка дизайну ящиків та пакетів використані ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» в його господарській діяльності.

Також проаналізувавши описану господарську операцію та її зміст суд зазначає, що у даному випадку підприємство-замовник звертається до виконавця з проханням надати послугу: виконати дизайнерську розробку. Виконавець виконує замовлення. В результаті виконання цієї послуги створено щось - назвемо його поки «продукт». Створений продукт, який відповідає таким характеристикам:

1) продукт немонетарний, результат творчості, інтелектуальної роботи;

2) продукт "багаторазового використання", адже він - основа для створення наступних партій товарів;

3) він може бути ідентифікований;

4) він має вартість;

5) власність на цей продукт перейшла до замовника, оскільки мова йде про купівлю замовником продукту, створеного дизайнером.

Залишається одна важлива характеристика, про яку нічого не сказано в описаній ситуації, але розуміння якої все ж необхідно. Нам нічого не відомо щодо того, матеріальний чи створений продукт.

Означені характеристики створеного дизайнерами продукту і, нарешті, звичайна логіка та здоровий глузд підказують, що цей створений продукт, безумовно, маючи певне матеріальне втілення у вигляді ескізів, малюнків або креслень, в основі своїй має все-таки нематеріальну природу.

Таким чином, аналіз самій суті здійснюваних операцій дає право зробити наступний висновок: дизайнер надає послугу замовнику. І ця послуга полягає в розробці і постачанні нематеріального активу.

Відповідно до пп. 14.1.120 Податкового кодексу України нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Згідно з нормами п. 4 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, (далі - П(С)БО 8) нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

Підводячи підсумок проведеного термінологічного аналізу, можна стверджувати, що в даній ситуації фактично відбувається наступне.

На замовлення торгової організації суб'єкт господарювання - дизайнер (дизайнерська фірма) здійснює розроблення (створення) і наступну поставку замовнику нематеріального активу. Відповідно із класифікацією нематеріальних активів, застосовуваної в п. 5 П(С)БО 8, пп. 145.1.1 Податкового кодексу України, а також ст. 155 Господарського кодексу України, створений для замовника дизайнером нематеріальний актив як окремий об'єкт обліку можна віднести до складу групи «Права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в т. ч. за ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції і т. д.), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті».

На етапі взаємовідносин між замовником дизайнерської розробки і дизайнером (дизайнерською фірмою) мова про роялті не йде. Отже, в податковому обліку - це об'єкт групи 4 в складі нематеріальних активів.

Визнається об'єкт нематеріальним активом на підставі оформленого первинного документа, що містить його найменування, характеристику (опис), порядок і строк корисного використання, первісну вартість, дату придбання, підписи осіб, що прийняли об'єкт нематеріального активу, які повинні перевірити обґрунтованість оприбуткування такого активу, тобто наявність документів (довідок), що описують сам об'єкт або порядок його використання (письмовий опис з формулами, кресленнями, схемами, зразками тощо).

При ідентифікації об'єктів нематеріальними активами комісія підприємства, до складу якої повинні входити компетентні фахівці, перевіряє наявність та чинність документів, які є підставою для оприбуткування нематеріальних активів. Перевіряються документи, які засвідчують правомірність набуття права авторства, права власності, права на використання об'єкта нематеріального активу, зокрема патенти, свідоцтва (для комерційних найменувань, ТМ, об'єктів авторського права, тощо), ліцензій (ліцензійних договорів, авторських договорів), договори про передачу права власності на об'єкт нематеріального активу, виписки з відповідних державних реєстрів, які підтверджують права на об'єкт, акти приймання-передачі, інші документи, які пов'язані з ідентифікацією прав на нематеріальні активи.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи про витрати на об'єкт нематеріальних активів, отриманий у результаті розробки, повинні, зокрема, містити інформацію про зміст витрат (виконання робіт зі створення нематеріального активу, витрачання матеріальних цінностей на створення об'єкта), кількісні і вартісні показники таких витрат, підписи уповноважених посадових осіб» (п. 1.5 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 16.11.2009 №1327).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представниками позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентом ТОВ «Сетмаркет» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, а витрати на придбання у ТОВ «Торенія» послуг з розробки дизайну ящиків та пакетів за договором надання послуг від 04.12.2012 № 808 не підтверджені та не мають зв'язку з господарською діяльністю ПАТ «Новгород-Сіверський сирзавод».

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами лише частково відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем частково дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючих органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Торенія» податковий орган посилається на акт ДПІ у Подільському районі м. Києва від 21.08.2014 № 458/26-56-22-01-03/38091691 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 30.05.2012 по 31.12.2013, яким встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій на суму податкових зобов'язань 1002512118,00 грн. та податкового кредиту на суму 927224873 грн. за період з 30.05.2012 по 31.12.2013 з контрагентами покупцями та контрагентами постачальниками (а.с. 122-133).

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Сетмаркет» податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.05.2014 № 1511/26-55-22-07/38388380 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сетмаркет» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, яким не підтверджено задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ за січень 2014 року, а також не підтверджено задекларований податковий кредит з ПДВ за січень 2014 року (а.с. 135-140).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З тексту ухвали Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_2 оголошено підозру, що в квітні 2012 року він створив суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ «Торенія» з метою покриття незаконної діяльності (фіктивне підприємство). Проте, суд не приймає до уваги посилання Новгород-Сіверської ОДПІ на дану ухвалу, оскільки в даній кримінальній справі не досліджувалися взаємовідносини між ПАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» та ТОВ «Торенія» (а.с. 121).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.12.2014 (а.с. 144-149)

- ТОВ «Сетмаркет» (код ЄДРПОУ - 38388380), індивідуальний податковий номер - 383883826551, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 30.04.2014;

- ТОВ «Торенія» (код ЄДРПОУ - 38091691), індивідуальний податковий номер - 380916926566, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 26.03.2014 .

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Суд встановив, що позивач не правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаними ТОВ «Торенія» та правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаними ТОВ «Сетмаркет».

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень частково не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.11.2014 № 0000482200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 3554,00 грн. за основним платежем та 1777,00 грн. за штрафними санкціями та від 11.11.2014 № 0000492200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 5332,00 грн. за штрафними санкціями прийняті Новогород-Сіверською ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 182,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.11.2014 № 3259 (а.с. 3 т. 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 691,13 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області:

- від 11.11.2014 № 0000482200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 3554,00 грн. за основним платежем та 1777,00 грн. за штрафними санкціями;

- від 11.11.2014 № 0000492200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 5332,00 грн. за штрафними санкціями.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» (код ЄДРПОУ - 00448077) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 691,13 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова