Постановление суда № 42278675, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/9991/61116/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011

у справі № 2а/0270/1905/11

за позовом Приватного підприємства «Каролінні»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 21.03.2011 № 0001582330 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 22385 грн.

ДПІ у м. Вінниці подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права: п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомлення-рішенням від 21.03.2011 № 0001582330 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 22385 грн., слугували висновки документальної позапланової виїзної перевірки, викладені в акті від 21.03.2011 № 927/2330/36685357, про порушення вимог п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягали в неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування у жовтні 2010 року податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання в ТОВ «Артплас Плюс» пакувальних матеріалів у сумі 134307 грн. на підставі договору від 19.10.2009 № 116-09.

Податковий орган вважає, що сторони, укладаючи вказаний договір, діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки мали умисел на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Свою позицію відповідач обґрунтовує не підтвердженням факту реального вчинення операцій з поставки товару, а також тим, що контрагент позивача - ТОВ «Артплас Плюс» має стан платника « 10» - запит на встановлення місцезнаходження.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закону), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит та на отримання бюджетного відшкодування.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування або протиправно отримати певні податкові вигоди.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій з поставки пакувальних матеріалів, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами (договір про поставку, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки з рахунків,, товарно-транспортні накладні), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун