Постановление суда № 42025293, 02.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/40293/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 у справі № 2а-16637/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 19.10.2010 № 0008222305/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 515 310,00 грн. (у т.ч. 343 540,00 грн. за основним платежем та 171 770,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, від декларування контрагентами своїх податкових зобов'язань чи від їх сплати до бюджету.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, Державна податкова інспекція зазначила, що включенню до податкового кредиту підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету. Вказане випливає з самої суті поняття податку, його основної функції формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку як особи, яка згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "Гранд-контакт" за квітень 2010 року та ТОВ "Престиж Буд" за червень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 07.10.2010 № 795/23-5/31811682.

У ході вказаної перевіроки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні податкового кредиту з ПДВ на суму 721 289,69 грн.

Такого висновку контролюючий орган дійшов на підставі автоматизованого співставлення сум податкового зобов'язання та податкового кредиту на рівні ДПА України, за результатами якого встановлено, що позивачем до складу податкого кредиту включено суми ПДВ за податковими накладними, виписаними на його користь контрагентами, які не задекларували свої податкові зобов'язання, а отже фактично і не сплатили їх до бюджету.

На підставі акта перевірки та зазначених висновків відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

Так, за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ від подання чи неподання контрагентами податкових декларацій до контролюючого органу, визнання чи не визнання такої декларації як податкової звітності податковою інспекцією, невизначення своїх податкових зобов'язань платниками в таких деклараціях чи їх не сплату до бюджету.

У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі і по сплаті податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, недекларування чи несплата контрагентами позивача сум ПДВ до бюджету не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит на підставі виданої продавцем податкової накладної.

Також суд касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що будь - яке автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов'язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Так, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, програмне забезпечення "Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА", за допомогою якого контролюючим органом було встановлено невідповідність задекларованих податкових зобов'язань контрагентами позивача та податковим кредитом останнього, до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, позивач, отримавши податкові накладні, від постачальників, що є платниками ПДВ, фактично сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 у справі № 2а-16637/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.В. Борисенко

Г.К. Голубєва