Постановление суда № 41999855, 16.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10200/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2014 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України № 1141-ос від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ департаменту економічного співробітництва; поновити ОСОБА_2 на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів в Міністерстві закордонних справ України, а в разі неможливості цього - зобов'язати Міністерство закордонних справ України надати ОСОБА_2 іншу рівноцінну посаду; визнати недійсним запис № 22 від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України; зобов'язати Міністерство закордонних справ України видати ОСОБА_2 дублікат трудової книжки без внесення до неї запису № 22 від 10.06.2014 про звільнення з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України; стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у сумі 1 157,95 грн.; стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2014 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства закордонних справ України № 1141-ос від 10.06.2014 «Про звільнення ОСОБА_2»; поновлено ОСОБА_2 на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України з 11.06.2014; зобов'язано Міністерство закордонних справ України провести розрахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_2 за 13, 15, 16, 27, 29, 30 травня 2014 та 2, 3, 9, 10 червня 2014 року; стягнуто з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.06.2014 по 21.10.2014 включно у розмірі 18 103, 38 грн.; у задоволенні інших вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2, 1983 року народження, перебувала у службових відносинах з Міністерством закордонних справ України з 08.10.2013, займаючи посаду першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва.

Міністерство закордонних справ України (МЗС України) є суб'єктом владних повноважень, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МЗС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України.

Наказом МЗС України № 1141-ос «Про звільнення ОСОБА_2» від 10.06.2014 позивача звільнено з посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із прогулом (відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, вчиненим 12.05.2014, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис № 22 від 10.06.2014.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем незаконно звільнено ОСОБА_2 з посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, а тому остання підлягає поновленню на роботі, процедура якого включає в себе визнання недійсним запису про попереднє звільнення. Тобто, вимога позову про визнання недійсним запису про звільнення за прогул є вимогою, яка дублює вимогу про поновлення на роботі та не підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством. Позивач була відсутня у будівлі МЗС більше трьох годин без поважних причин, що є прогулом, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами - відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України, якою встановлено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підставами для звільнення ОСОБА_2 у спірному наказі зазначено службові записки УЮЗ № 721/201-911-711 від 05.06.2014, ДП № 201/3-901-1419 від 22.05.2014, пояснювальна записка ОСОБА_2, данні системи «Бар'єр» щодо працівників, по яких зроблена вибірка входу-виходу до адміністративної будівлі МЗС України у період з 22.04.2014 по 12.05.2014, які, на думку відповідача, підтверджують відсутність останньої на робочому місці 12.05.2014 без поважних причин більше трьох годин.

Згідно п. 18 розділу VІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку МЗС, затвердженого наказом МЗС України від 14.10.2004 № 230 (зі змінами та доповненнями), вхід до адміністративного будинку Міністерства закордонних справ України здійснюється відповідно до Інструкції про забезпечення охорони і захисту адміністративного будинку та службових приміщень МЗС України та порядку допуску до них, затвердженої наказом МЗС України від 16.07.2003 № 143-дск, у відповідності до якої прохід через турнікети системи працівниками МЗС України здійснюється за допомогою пластикових магнітних карток з 07:00 до 21:00.

Як вбачається із наданого у якості доказів у справі Списку № 104/845 від 13.05.2014 працівників МЗС України, по яких здійснена вибірка контролю входу - виходу до адміністративного будинку Міністерства в період з 23.04.2014 по 12.05.2014, ОСОБА_2 перебувала у будинку МЗС України 23.04.2014 всього 03 год. 21 хв. (вхід 14:24:49 - вихід 17:46:21), 24.04.2014 всього 04 год. 15 хв. (вхід 15:47:08 - вихід 20:02:58) та 12.05.2014 всього 05 год. 38 хв. (вхід 10:13:58 - вихід 15:52:31).

Колегія суддів звертає увагу, що Список № 104/845 від 13.05.2014 працівників МЗС України є службовим документом, створеним начальником УРЗІ Скрипник О.В. та головним спеціалістом Ганнота В.М. Будь-якого зв'язку з електронною комп'ютерною системою доступу до адміністративної будівлі «Бар'єр» в наданому доказі не вбачається. Відмітка про те, що список є роздруківкою даних електронної комп'ютерної системи на письмовому доказі відсутня.

При цьому, відповідачем не надано регламент (або будь-який документ), що встановлює взаємозв'язок між електронною комп'ютерною системою доступу до адміністративної будівлі «Бар'єр» та фіксацією проходу працівників. Відсутність унормування обліку нівелює доказову силу даних комп'ютерної системи.

Колегія суддів звертає увагу, що кваліфікувати прогул можна за наявності двох ознак, по-перше, відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом дня, по-друге, відсутності поважних причин цього.

Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які треба вважати поважними. Таким чином, поважними причинами варто визнавати такі причини, що виключають вину працівника.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 за №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Із аналізу п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.07.1984 за № 213, вбачається, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які повністю виключають вину працівника.

Поважними можуть бути визнані причини відсутності працівника на роботі, які працівник не міг усунути, або в них відсутня вина працівника, яка є обов'язковою умовою застосування дисциплінарного стягнення, в тому числі у формі звільнення.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів прийняття відповідачем заходів щодо з'ясування причин відсутності позивача на роботі, усунення перешкод продуктивної праці.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 15.05.2014 було написано пояснювальну запису на ім'я заступника Міністра -керівника апарату МЗС України Олефірова А.В. стосовно знаходження у приміщенні МЗС України, зокрема, 12.05.2015 неповний робочий день у зв'язку із сімейними обставинами та проведенням дня народження з робочим колективом.

Таким чином, вина позивача щодо відсутності її на роботі 12.05.2014 є недоведеною, оскільки її фактично було позбавлено місця у робочому кабінеті, не надавалося службових завдань за незалежними від неї причинами, що виключає склад службового проступку - відсутності на роботі без поважних причин.

Також, судом першої інстанції встановлено, що у табелі обліку робочого часу за травень 2014 року, наданих відповідачем у якості доказів у справі, зазначено, що 12.05.2015 ОСОБА_2 була присутня на робочому місці. Крім того, відповідачем документально підтверджено, що 12.05.2014 ОСОБА_2 було оплачено як фактично відпрацьований робочий день.

Як вказано вище позивач з 08.10.2013 займала посаду першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України.

Постановою КМ України від 05.04.2014 за № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» визначено граничну чисельність працівників апарату МЗС України, зокрема, скорочено загальну кількість працівників з 667 до 600.

МЗС України 09.04.2014 видано наказ № 130 «Про заходи зі скорочення та реорганізації апарату МЗС України». Наказом МЗС України № 145 «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату МЗС України» від 22.04.2014 було затверджено структуру апарату МЗС України.

В рамках вказаного процесу Департамент економічного співробітництва МЗС України було ліквідовано, у зв'язку із чим посада першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, яку обіймала позивач, підлягала скороченню.

За наявності обставин для розірвання трудового договору, у відповідності до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, проводиться з обов'язковим додержанням умов, передбачених ст. 492 зазначеного Кодексу, а саме, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, вказана норма є імперативною та надає право працівнику, посада якого підлягає скороченню, впродовж двох місяців з моменту його попередження про вивільнення, працювати на посаді, яку він займав раніше, та отримувати заробітну плату. Звільнення чи переведення на іншу посаду може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Крім того, законодавець не позбавив працівника права у будь - який час до спливу двох місяців змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи чи скасувати раніше заявлену відмову від продовження роботи.

Наявними в матеріалах справи попередженням про вивільнення у зв'язку зі скороченням посади від 22.04.2014 та заявою ОСОБА_2 від 22.04.2014, підтверджується, що їй, у зв'язку із скороченням посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, було запропоновано посаду першого секретаря відділу громадянства Управління консульського забезпечення Департаменту консульської служби МЗС України, на яку вона погодилася, написавши відповідну заяву.

Розпорядженням № 26 «Про оптимізацію використання службових приміщень» від 25.04.2014, у зв'язку із введенням в дію структури апарату МЗС України, згідно із наказом МЗС України від 22.04.2014 № 145 та з метою оптимізації використання службових приміщень в адміністративних будівлях МЗС (Михайлівська площа 1 та вул. Житомирська, буд.2-а), проведено розподіл службових приміщень, зокрема, кабінет № 533, де раніше працювала ОСОБА_2, закріплений за Департаментом розвитку та забезпечення. Будь-яких виключень, щодо працівників, які перебували раніше в кабінеті і не отримали нового робочого місці в розпорядженні № 26 не зроблено.

Таким чином, до спливу двомісячного строку з моменту попередження ОСОБА_2 не мала бути позбавлена робочого місця (до 22.06.2014), зокрема, у кабінеті № 533, та мала виконувати посадові обов'язки, коло яких визначено Посадовою інструкцією, затвердженою заступником Міністра закордонних справ України Майко В.А.

Більш того, вимогами ст.ст. 29, 141 КЗпП України на роботодавця покладено ряд зобов'язань щодо забезпечення працівників необхідними умовами для виконання покладених на нього завдань, зокрема, визначення працівникові робочого місця, забезпечення його необхідними для роботи засобами, правильної організації праці, створення умов для зростання продуктивності праці тощо.

З матеріалів справи вбачається, що нова посада позивачки передбачала робоче місце у іншій будівлі Міністерства, тобто роботодавець повинен був забезпечити ОСОБА_2 іншим місцем роботи. При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що обов'язковою умовою для застосування вказаних норм КЗпП України, є допуск працівника до роботи лише вперше, оскільки трудовий договір не розривався, а роботодавець вимагав певних дій від працівника.

Також, колегія суддів звертає увагу, що звільнення з роботи є найсуворішою санкцією відповідальності працівника, у той час як прогул є порушенням трудової дисципліни, стягнення за яке може бути застосовано відповідності до ст.147 КЗпП України з урахуванням обставин, що склалися. Перелік заходів стягнення, які можуть бути застосовані за порушення трудової дисципліни до працівника зазначений у ч.1 вказаної статті КЗпП України, а саме: догана чи звільнення.

У відповідності до пп.16, 17 глави VI Правила внутрішнього трудового розпорядку МЗС, затверджені наказом МЗС України від 14.10.2004 № 230 (зі змінами та доповненнями), порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов'язків, тягне за собою застосування заходів дисциплінарного чи громадського впливу, а також інших заходів, передбачених чинним законодавством.

За порушення трудової дисципліни можуть застосовуватися такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з дипломатичної служби. Закон України «Про дипломатичну службу» (ст. 34) установлює також такі заходи дисциплінарного впливу як попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року у присвоєнні чергового дипломатичного рангу, рангу державного службовця або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, звільнення може бути застосоване до працівника навіть у випадку одноразового прогулу. Разом з тим, воно не є обов'язковим і за прогул до працівника може бути застосоване інше стягнення, тоді як відповідач не довів, що застосування найсуворішого заходу дисциплінарного впливу було доцільне саме у випадку, що розглядається.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Колегія суддів вважає, що відповідач діяв без урахування досвіду державної служби позивача, тяжкості проступку, обставин, за яких вчинено проступок, та які впливають на ступінь і характер відповідальності працівника, заподіяння шкоди тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ відповідача 1141-ос від 10.06.2014 «Про звільнення ОСОБА_2» є незаконним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відновлення порушених прав позивача можливо шляхом поновлення на посаді, з якої її було звільнено, для подальшого виконання відповідачем вимог ст. 492 КЗпП України, оскільки Департамент економічного співробітництва МЗС України було ліквідовано, у зв'язку із чим посада першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва МЗС України, яку обіймала позивач, була скорочена. Позивач погодилася на запропоновану посаду першого секретаря відділу громадянства Управління консульського забезпечення Департаменту консульської служби МЗС України, однак на час звільнення її за прогул, призначення на нову посаду не було реалізовано відповідним наказом по Міністерству.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вимоги позивача про поновлення її на рівнозначній посаді є безпідставними, оскільки дії роботодавця щодо призначення працівника на посаді у разі скорочення штату працівників та поновлення працівника у разі незаконного звільнення встановлені на законодавчому рівні. Таким чином, питання про подальше проходження служби позивачем, пропонування відповідних вільних посад є компетенцією відповідача, а тому не потребує судового втручання.

Щодо вимог позову про визнання недійсним запису № 22 від 10.06.2014 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України та зобов'язання МЗС видати дублікат трудової книжки без внесення до неї вказаного запису колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 встановлено в якому порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, звільнений …» і зазначається нове формулювання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наслідком незаконності звільнення працівника є поновлення його на роботі, процедура якого включає в себе визнання недійсним запису про попереднє звільнення. Тобто, вимога позову про визнання недійсним запису про звільнення за прогул є вимогою, яка дублює вимогу про поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Тобто видача трудової книжки або її дубліката (за певних обставин) можлива лише у випадку звільнення працівника з підприємства, а оскільки судом встановлено неправомірність звільнення позивача та враховуючи поновлення між сторонами службових відносин, підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 про зобов'язання видати дублікат трудової книжки без запису про звільнення за прогул відсутні.

Щодо вимог позову про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платні у розмірі 1 157,95 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 було нараховане заробітну плату за три робочі дні травня (12, 14, 19 травня) у сумі 671,18 грн. та перераховано на платіжну картку 627,05 грн. У червні місяці на підставі уточнюючого табелю робочого часу ОСОБА_2 донараховано заробітну плату за 2 робочих дні травня (26 та 28 травня) у сумі 443,59 грн., нараховане за листками непрацездатності за періоди з 20 по 23 травня та з 04 по 06 червня - 1 332,97 грн. та компенсацію за невикористану відпустку за 23 календарних дні - 3 073,36 грн. Утримано 1 023,92 грн., перераховано на платіжну картку 3 826,36 грн. 10.06.2014 на платіжну карку ОСОБА_2 переховано аванс 350 грн. Остаточний розрахунок у сумі 3 476,36 грн. здійснено 24.06.2014 після надходження листків непрацездатності.

Щодо періоду 13, 15 , 16, 27, 29, 30 травня та 2, 3, 9, 10 червня оплата праці не здійснювалась, а тому судом першої інстанції правомірно зобов'язано відповідача провести розрахунок та виплату заробітної плати позивачу за вказаний період роботи.

Відповідно до ч. 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середньомісячна заробітна плата за два календарних місяця роботи позивача згідно довідки Міністерства закордонних справ України № 212/17-927-474 від 08.10.2014 становила на день звільнення 3 893,28 грн., середньоденна - 194,66 грн.

З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02. 1995 за №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04.09.2013 за № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», за час вимушеного прогулу за період з 11.06.2014 по 21.10.2014 позивачу належить до виплати (194,66 грн. (середньоденна заробітна плата) х (93 робочі дні на 21.10.2014)) = 18 103,38 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 17.12.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.