Постановление суда № 41969491, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/55180/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 826/2583/13-а

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж-Епос»

про стягнення заборгованості,

встановив:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж-Епос» про стягнення заборгованості.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецмонтаж-Епос» суму заборгованості з податку на додану вартість в сумі 465, 60 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: задовольнити позовні вимоги ДПІ у розмірі 6 658, 20 грн., у тому числі пеня - 292, 80 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачу надіслано податкові вимоги № 1/2850 від 16.03.2009 року та № 2/4595 від 25.05.2009 року, які в судовому та адміністративному порядку не оскаржувались та були сформовані у зв'язку із наявністю несвоєчасно сплаченого самостійно визначеного відповідачем, а також нарахованого позивачем, податкового зобов'язання. Крім того, в результаті утворення податкового боргу позивачем нараховувалась пеня.

Також податковий орган мотивує позов тим, що у 2012 році у відповідача утворився борг з податку на додану вартість у зв'язку з самостійно задекларованими податковими зобов'язаннями, а також на підставі податкового повідомлення-рішення від 20.11.2012 року № 9073416690.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

Згідно із пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання в установлені строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Згідно з пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на суми боргу (окрім пені) з податку на додану вартість у зв'язку з самостійно задекларованими податковими зобов'язаннями, а також на підставі податкового повідомлення-рішення від 20.11.2012 року № 9073416690 відповідачем віднесено суми податкового кредиту з ПДВ згідно з декларацією за квітень 2013 року в розмірі 29 926, 00 грн., яка була прийнята позивачем і правильність заповнення в ній даних не є спірною.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підстави для стягнення вказаної суми боргу відсутні.

Крім того, встановлено, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2012 року у справі № 2а-1627/12/2670 з рахунків відповідача стягнуто всю заявлену позивачем заборгованість в розмірі 36 992, 696 грн. станом на 01.01.2012 року за вказаними податковими вимогами, що не заперечується позивачем.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що стягненню підлягає пеня, нарахована за несплату податкового зобов'язання, яке утворилося після 01.01.2012 року, тобто в розмірі 465, 60 грн., оскільки відповідачем не доведено на підставі якого несплаченого податкового боргу була нарахована пеня за період до 01.01.2012 року.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 42 346, 20 грн. правомірно задоволено частково в розмірі 465,60 грн.

В іншій частині позовних вимог позивачем не було обґрунтовано належними доказами за який саме період виник зазначений борг та на підставі якого несплаченого податкового боргу була нарахована пеня.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/2583/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук