№ 41944300, 18.12.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6904/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Білостоцького О.В.

При секретарі: Солдатовій О.С.

За участю сторін:

Представника позивачів: ОСОБА_1

Представника відповідача: Прилипка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі про визнання протиправними дій щодо відмови у реєстрації місця проживання у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язання здійснити державну реєстрацію місця проживання позивачів за зазначеною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що вони як подружжя з серпня 2013 року постійно проживають у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4. У листопаді 2014 року з метою реєстрації місця проживання позивачів за зазначеною адресою вони звернулись із відповідними заявами до Київського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Проте листами від 22.11.2014 року №3497 та № 3494 відповідачем було повідомлено ОСОБА_4 про неможливість реєстрації їх за вказаною адресою, з огляду на те, що садовий будинок не призначений для постійного проживання. Позивачі вважають відмову відповідача у реєстрації їх за єдиним постійним місцем проживання необґрунтованою, неправомірною та такою, що порушує їх конституційні права, пов'язані з реєстрацією місця проживання, оскільки чинне законодавства не містить обмежень щодо реєстрації осіб в садових будинках. Крім того, позивачі стверджують, що спірний садовий будинок є придатним для постійного цілорічного проживання, оскільки є капітальною спорудою та оснащений газовим опаленням, водопостачанням, каналізацією та, електроенергією.

Представник позивачів у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві, підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, зазначивши, що садовий будинок - це будинок для літнього сезонного проживання, тобто він не є житлом, що призначене та придатне для постійного проживання, у зв'язку з чим законні підстави для реєстрації місця проживання фізичних осіб у садових будинках відсутні. В обґрунтування правомірності дій відповідача щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представник відповідача також послався на те, що позивачами не було надано до суду доказів звернення до Центру надання адміністративних послуг при Київській районній державній адміністрації Одеської міської ради, через який з жовтня 2014 року згідно вимог Закону України «Про адміністративні послуги» здійснюється звернення громадян для отримання адміністративних послуг від суб'єктів надання адміністративних послуг. Представник відповідача також стверджував, що місце проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 було обґрунтовано не зареєстровано суб'єктом надання адміністративних послуг ще і з тих підстав, що на момент звернення цього позивача із заявою про реєстрацію його місця проживання за спірною адресою в нього був відсутній талон вибуття, оскільки з реєстрації попереднього місця проживання ОСОБА_3 був знятий лише 22.11.2014 року.

Крім того, задоволення позовної вимоги про зобов'язання здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у садовому будинку за вищезазначеною адресою, на думку представника відповідача, виходить за межі повноважень адміністративного суду, який може лише зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу повторно розглянути заяви позивачів про реєстрацію їх місця проживання.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як подружжя з серпня 2013 року постійно проживають у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, який на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 7517862 від 03.08.2013 року належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 9-11, 12).

Згідно технічного паспорту від 22.03.2013 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Нове бюро технічної інвентаризації», зазначений садовий будинок є капітальною спорудою, яка має бетонний фундамент, цегляні стіни та складається з із двох поверхів та підвалу: І поверх площею 123,6 кв.м: коридор, гардероб, санвузол, кухня, кабінет; ІІ поверх площею 123,2 кв.м: коридор, 3 житлові кімнати, 2 санвузла; підвал площею 124.1 кв.м, у якому розташовані: топочна, спортзал, підсобне приміщення, коридор, санвузол (а.с. 13-19).

Крім того, зазначений садовий будинок оснащений газовим опаленням, водопостачанням, каналізацією та електроенергією, за користування якими ОСОБА_4 цілорічно сплачується відповідна плата (а.с. 37-49).

12.11.2014 року ОСОБА_4 та 22.11.2014 року ОСОБА_3 були зняті з реєстрації за попередньою адресою проживання: АДРЕСА_2, що підтверджується наявністю у паспорті громадянина України відповідних відміток (а.с. 20-23).

Після цього позивачі, згідно пояснень їх представника в судовому засіданні, звернулись до Київського районного відділу у м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявами про реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

Листами від 22.11.2014 року №3497 та №3494 Київський РВ у м.Одесі ГУДМС України в Одеській області, посилаючись на положення ст.379 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.3, ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», повідомив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про неможливість їх реєстрації за вказаною адресою, оскільки даний будинок є садовим і не призначений для постійного проживання (а.с. 8, 36).

На момент розгляду адміністративної справі №815/6904/14 місце проживання позивачів ніде не зареєстровано.

Заслухавши пояснення представників позивачів та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 року №1382-IV (далі Закон України №1382-IV) вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 16-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України №1382-IV місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Згідно ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Статтею 11 Закону України № 1382-IV передбачено, що реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.

Реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України на підставі Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 року №405/2011, та згідно з положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року №985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні».

Порядок реєстрації місця проживання фізичних осіб в Україні законодавчо невизначений, тому положення зазначеного Закону використовуються як норми прямої дії та застосування.

В ухвалі Конституційного Суду України від 07.10.2010 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (справа № 2-58/20107 (62-у/2010)) зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що питання щодо того, чи передбачається право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання стосується правозастосування норм, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб в Україні. Твердження автора клопотання про відсутність права фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання, не може вважатися обґрунтуванням практичної необхідності в офіційному тлумаченні, оскільки це питання законодавчого регулювання. Конституційний Суд України в ухвалах від 24.06.2009 № 34-у/2009 та від 18.05.2010 №33-у/2010 зазначив, що заповнення прогалин у законах має здійснювати законодавець внесенням до них змін і доповнень, а не Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення їх правових норм (окремих положень) або застосуванням загальнотеоретичних засобів їх подолання - аналогії закону й аналогії права (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).

Із системного аналізу вищенаведених положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» витікає, що законодавчо передбачений обов'язок, зокрема, громадянина України, щодо реєстрації свого місця проживання, кореспондує з конституційним правом громадянина вільно обирати таке місце проживання з урахуванням встановлених законодавством обмежень.

Статтею 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Статтею 50 Житлового кодексу України передбачено, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Підпунктом 14.1.129 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено поняття об'єктів житлової нерухомості, до яких законодавець відносить житловий будинок, як будівлю капітального типу, споруджену з дотриманням вимог, встановлених законом, призначену для постійного у ній проживання. При цьому у Податковому кодексі житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - визначений як житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень.

Системний аналіз вищенаведених нормативно-правових положень чинного на час розгляду справи законодавства дозволяє суду зробити висновок, що законодавець вбачає можливість проживання особи в іншому приміщенні, відмінному від квартири, житлового будинку, яке придатне для постійного проживання в ньому.

На підтвердження факту того, що садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є придатним для постійного проживання, позивачами були надані наступні документи: свідоцтво про право власності нерухоме майно №7517862 від 03.08.2013 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вищезазначений об'єкт нерухомості від 03.08.2013 року №7518087, технічний паспорт від 22.03.2013 року, договір на послуги водопостачання, газопостачання, каналізацією та електричною енергією.

Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що спірний садовий будинок має конкретну адресу: АДРЕСА_1, за якою можливо здійснювати офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції, знаходитися в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (м. Одеса). Цей будинок зареєстрований як об'єкт нерухомого майна, призначений та придатний для постійного проживання у ньому, відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам та є єдиним постійним місцем проживання позивачів.

Представник відповідача з урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів проти зазначених обставин не заперечував.

Чинне законодавство України не містить обмежень щодо реєстрації осіб в садових будинках, а тому, на думку суду, належність спірного будинку до категорії «садовий будинок» не може бути підставою для відмови позивачам у реєстрації їх місця проживання, оскільки порушує їх право на вільний вибір місця проживання та призводить до порушення численних конституційних прав та обов'язків громадянина, пов'язаних із реєстрацією місця проживання, зокрема, права на участь у виборчому процесі, права на медичне обслуговування, обов'язку сплати податків та зборів до органу доходів та зборів, в якому платники податків реєструються саме за місцем проживання тощо.

Крім того, вищенаведені положення статей 3 та 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» щодо визначення термінів «реєстрація місця проживання» та «місце проживання» вказують на те, що реєстрація фізичної особи за місцем проживання носить не дозвільний, а повідомний характер, а тому заперечення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі проти реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за фактичним постійним місцем проживання (АДРЕСА_1) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини та положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав для відмови ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у реєстрації місця проживання у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У разі виявлення порушень хоча б одного з цих критеріїв і за умови порушення прав, свобод та інтересів позивача, є підстави для задоволення адміністративного позову.

Статтею 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, оцінюючи у сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у садовому будинку за адресою: АДРЕСА_1, вчинено відповідачем незаконно, тобто не у відповідності до вимог чинного законодавства; необґрунтовано, тобто без урахування фактичних обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для позивачів та цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення, а тому позовні вимоги позивачів про визнання цих дій протиправними підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення у справі в цій частині суд не приймає до уваги посилання представника ГУДМС України в Одеській області в обґрунтування правомірності дій відповідача з відмови позивачам у реєстрації їх місця проживання за спірною адресою через ненадання Волєвими до суду доказів звернення них до Центру надання адміністративних послуг при Київській районній державній адміністрації Одеської міської ради та доказів наявності у ОСОБА_3 на час звернення із заявою про реєстрацію талону вибуття з попереднього місця проживання, оскільки зазначені представником міграційної служби в судовому засіданні обставини не були підставою вчинення Київським районним відділом у м.Одесі оскаржуваних дій з відмови позивачам у реєстрації їх місця проживання у садовому будинку. Крім того, вчинення реєстрації місця проживання фізичної особи з одночасним зняттям її з реєстрації з попереднього місця проживання передбачено Законом України № 1382-IV, а як було встановлено судом під час розгляду справи, 22.11.2014 року на момент відмови відповідачем ОСОБА_3 у реєстрації місця проживання АДРЕСА_1, позивач вже був знятий з реєстрації попереднього місця проживання.

З наведених вище підстав суд також вважає такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі зареєструвати їх за адресою: АДРЕСА_1.

Посилання представника відповідача, що задоволення цієї позовної вимоги у такий спосіб виходить за межі повноважень суду суперечить положенням п.2 ч.1 ст.105; п.2 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, виходячи з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права а свободи є найвищими цінностями і визначають зміст спрямованості держави, суд вважає, що задоволення адміністративного позову в цій частині саме шляхом зобов'язання відповідача зареєструвати позивачів за адресою їх постійного місця проживання, є належним способом поновлення їх прав та інтересів.

Судові витрати суд вважає за необхідне розподілити відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м.Одесі (код ЄДРПОУ 37811384) зареєструвати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 18 грудня 2014 року.

Суддя Білостоцький О.В.