Постановление суда № 41512921, 17.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2014 р. м. Київ К/800/20369/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Малого підприємства "Традиція-98"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013

та ухвалу Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2014

у справі № 826/16348/13-а

за позовом Малого підприємства "Традиція-98"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2014, відмовлено у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка МПП «Традиція-98» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ГМФ», ТОВ «БС «Консалтінг Юкреін», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Соло-25», ТОВ «ТК «Смарт» за період 01.07.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт №506/22.2-10/30045559 від 08.05.2013, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у розмірі 816 707,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на 711302,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 31.05.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення: №0004002202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 889128,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 177826,00 грн.; №0003992202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 820094,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 3387,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача відсутні підстави на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «ГМФ», ТОВ «БС «Консалтінг Юкреін», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Соло-25», ТОВ «ТК «Смарт», оскільки позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з контрагентами.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

По даній справі судами першої та апеляційної інстанцій, при визнанні правомірними спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, взагалі не досліджено та не здійснено аналізу первинних документів, не досліджено питання реальності здійснення господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малого підприємства "Традиція-98" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2013 та ухвалу Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2014 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль