Решение № 41469421, 20.11.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/4136/13-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В.Провадження № 22-ц/780/6140/14 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 58 20.11.2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 листопада 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Білоконь О.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 3 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що відповідно до попереднього договору, укладеного 26 листопада 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_1, вони зобов'язалися не пізніше кінця ІV кварталу 2012 року укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку у вигляді житлового приміщення АДРЕСА_1. На виконання умов попереднього договору він в цей же день передав відповідачу грошові кошти у вигляді авансу в розмірі 257355 грн. Однак, в обумовлений попереднім договором строк основний договір купівлі-продажу частини житлового будинку по АДРЕСА_1 укладений не був, незважаючи на те, що він 14 грудня 2012 року відповідно до п.4.2.1 попереднього договору направив відповідачу рекомендованого листа про готовність укласти договір купівлі-продажу. У зв'язку із наведеним просив стягнути із відповідача на його користь передані ним при укладенні попереднього договору грошові кошти в розмірі 257355 грн. та судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 3 вересня 2013 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 257355 грн. та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким в позові відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивував тим, що він не був належним чином повідомлений про час розгляду справи, попереднього договору він не підписував і коштів за договором не отримував.

Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, апелянт ОСОБА_1 до суду не з'явивися, його неявка відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 26 листопада 2010 року між позивачем і відповідачем у простій письмовій формі було укладено попередній договір, згідно якого сторони зобов'язалися в строк не пізніше кінця ІV кварталу 2012 року укласти основний договір купівлі-продажу частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, у вигляді житлового приміщення № 4 загальною площею 43 кв.м. на другому поверсі будинку.

Згідно п.2.1 попереднього договору на підтвердження наміру придбати частину житлового будинку та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу, а той прийняв до підписання цього договору грошові кошти в розмірі 257355 грн., що відповідає вартості частини житлового будинку у вигляді житлового приміщення № 4.

Також судом встановлено, що в обумовлений сторонами строк, тобто не пізніше кінця ІV кварталу 2012 року основний договір купівлі-продажу частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 між сторонами укладений не був.

Вказані обставинини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що передані відповідачу кошти в сумі 257355 грн. є авансом, а поскільки попередній договір згідно ч.3 ст.635 ЦК України припинив свою дію, то дані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному розмірі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Ухвалюючи рішення суд порушив норми матеріального права, зокрема приписи статей 635, 640, 657 ЦК України, які регулюють укладання договорів у відношенні нерухомого майна.

Згідно ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі встановленій для основного договору.

Згідно ст.657 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

За змістом наведених норм не є вчиненим правочин, якщо він нотаріально не посвідчений і не проведена його державна реєстрація.

Аналогічні роз'яснення містить п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який вказує на те, що згідно із ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України (набуття майна без достатньої правової підстави).

З огляду на те, що при укладенні 26 листопада 2010 року попереднього договору про придбання нерухомого майна, сторонами не були додержані вимоги закону про його нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію, такий договір не є вчиненим, а відтак ніяких прав і обов'язків за вказаним договором у сторін не виникло.

Отже, необхідність повернення позивачу отриманих відповідачем коштів, виникає не у зв'язку із припиненням зобов'язань за попереднім договором, як помилково вважав суд, а у зв'язку із неукладенням договору і як наслідок отриманням відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав.

Суд уваги на вказані приписи закону не звернув, прийшовши до помилкового висновку про необхідність повернення позивачу отриманих відповідачем коштів у зв'язку із припиненням зобов'язань за попереднім договором.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права (не застосовано закон, який підлягав застосуванню) і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення і на користь позивача слід стягнути із відповідача грошові кошти в розмірі 257355 грн. як безпідставно отримані за неукладеним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував від позивача кошти в розмірі 257355 грн. необгрунтовані та спростовуються п.2.1 попереднього договору, де зазначено про прийняття відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 257355 грн. до підписання цього договору. На вказані обставини звертав увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи у справі попереднє рішення апеляційного суду Київської області, та вказавши, що факт отримання коштів підтверджується умовами договору.

Посилання апелянта на те, що позивач не надав доказів про укладення договору, зокрема у договорі чітко не визначено об'єкт нерухомості, який є предметом договору, колегія суддів не приймає до уваги, як такі, що не мають правового значення для вирішення спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 3 вересня 2013 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 257355 гривень та судовий збір в розмірі 2573 гривні 56 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: