№ 41449, 20.07.2006, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20 липня 2006 р. Справа № 5/123-А

За позовом: Закарпатського територіального відділення Фонду

соціального захисту інвалідів м.Ужгород

До відповідача: ТОВ „Україна” с.Кам’янське, Іршавського району

Про стягнення 2449 грн. штрафу за нестворення робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Суддя О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

Позивача: представник не з’явився

Відповідач: представник не з’явився

Розглянувши матеріали справи за позовом Закарпатського територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Ужгород до товариства з обмеженою відповідальністю „Україна” с.Кам’янське про стягнення суми 2449 грн. штрафу за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штраф (2449 грн.) за нестворення встановленої законодавством кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів і здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації.

За твердженням позивача, відповідачем у 2005 році не дотримано вимоги ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що на його думку підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми 10-ПІ, з якого позивач вбачає, що відповідач повинен був створити 4 атестовані робочі місця для працевлаштування інвалідів, однак вказані вимоги виконав частково, працевлаштувавши лише трьох працівників із встановленою групою інвалідності.

Тому, на думку позивача, враховуючи факт не працевлаштування одного інваліда та розмір річного окладу на підприємстві відповідач повинен сплатити штраф у сумі 2449 грн.

Окремо судом досліджувались питання, чи повідомлялись відповідачем компетентні органи працевлаштування про наявність вільного робочого місця, атестованого для працевлаштування інваліда.

Відповідачем подано суду докази поінформованості органи працевлаштування про наявність атестованих робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідач проти позову заперечив, зіславшись на створення умов для працевлаштування інвалідів та на відсутність заяв про працевлаштування.

Для уточнення позицій сторін, у попередньому засіданні суду було оголошено перерву.

Розглянувши матеріали справи у сукупності, та заслухавши представника позивача сторін, суд дійшов висновку про те,

що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, повинні створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.

При недотриманні зазначеного вище імперативу, статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне нестворене робоче місце не зайняте інвалідом.

При цьому суми штрафу сплачуються підприємствами незалежно від обставин непрацевлаштування. Умов звільнення від відповідальності ст.20 Закону не містить.

Таким чином, виходячи із зазначених вище норм права, відповідач повинен був у відповідній кількості створити на підприємстві спеціально оснащені атестовані робочі місця для інвалідів та надіслати у службу зайнятості спеціальні повідомлення про готовність працевлаштувати працівників з розумовими чи фізичними вадами відповідної степені інвалідності та працевлаштувати обумовлену законом кількість працівників із встановленою групою інвалідності.

Про дотримання вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” стосовно створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, підприємство повинне надати докази вжиття відповідних заходів, затверджених наказами керівника, висновки комісії із залученням до участі представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, матеріали атестації робочого місця інваліда, атестаційний паспорт створеного робочого місця для працевлаштування інваліда протоколи засідання атестаційної комісії та інші письмові докази, що свідчать про намір працевлаштувати інваліда із урахуванням спеціальної програми реабілітації (п.п.5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМ України №314 від 03.05.95р. з наступними змінами і доповненнями).

Окрім того, відповідач повинен був надати докази спеціального повідомлення про наявність робочого місця для інваліда певної категорії інвалідності з доказами надіслання цього повідомлення у службу зайнятості та документи, що підтверджують виконання ст..19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Зазначених документів (доказів) на підтвердження факту створення робочих місць та працевлаштування інвалідів відповідач не подав, що, виходячи з вищенаведеного, свідчить про недотримання ним вимог ст..19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст..71КАС України України).

За таких обставин, вимоги позивача слід вважати є підставними.

Розмір штрафних санкцій встановлено позивачем на підставі даних відповідача про середній розмір заробітної плати на підприємстві.

Тому, приймаючи до уваги вищевикладене, позов підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 2449 грн.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України,

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна” (Іршавський район, с.Кам’янське, вул..Колгоспна, 2) користь Закарпатського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (м.Ужгород, пл..Ш.Петефі, 14 код 22107709) суму 2449 грн. штрафу.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна” (Іршавський район, с.Кам’янське, вул..Колгоспна, 2) в дохід держбюджету суму 3,40грн. держмита.

Суддя О.С.Йосипчук