Постановление суда № 41129863, 28.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року м. Київ К/800/49557/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області до Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Курахівська» про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У березні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області (Управління ПФ) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Курахівська» (шахта «Курахівська») про стягнення коштів.

Зазначали, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати витрати Управління ПФ на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених працівникам шахти «Курахівська» відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ).

Посилаючись на те, що у січні - лютому 2014 року Управлінням ПФ понесені витрати в загальному розмірі 1 660 078,41 грн, а у добровільному порядку відповідач їх не відшкодував, просили стягнути вказану суму.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 626 866,95 грн, а у задоволенні решти вимог -відмовлено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм процесуального і матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, задовольнивши позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що колишнім працівникам Товариства Управлінням ПФ призначені пільгові пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

У січні-лютому 2014 року Управлінням ПФ понесені витрати з виплати та доставки пенсій, призначених відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в розмірі 1 660 078,41 грн, а відповідачем вказані кошти не відшкодовано

Задовольнивши позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законом встановлений обов'язок відповідача відшкодовувати спірні витрати і його невиконання є підставою для їх стягнення в судовому порядку. Відмовивши у стягненні 33 211,46 грн, суди послались на те, що ці витрати пов'язані з виплатою пенсій працівникам Управління по монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання, а відповідач не є правонаступником цього Управління.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

Частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Тому предметом касаційного перегляду у цій справі є правильність висновків судів про відмову в задоволенні вимоги про стягнення 33 211,46 грн.

Сторонами не заперечується, що ці кошти виплачені колишнім працівникам Управління по монтажу, демонтажу та ремонту гірничошахтного обладнання Виробничого об'єднання «Селидіввугілля».

Спір у цій частині вимог зводиться до наявності відносин правонаступництва між відповідачем та згаданим Управлінням.

Судами встановлено відсутність таких відносин, оскільки у 1997 році Управління ліквідовано та визначено правонаступником шахту «Гірник» шахтоуправління «Курахівське». У 2000 році шахту «Гірник» ліквідовано, а правонаступником визначено Державну компанію «Укрвуглереструктуризація».

Заперечуючи такі висновки судів, відповідач зазначає, що правонаступником Управління є і шахта «Курахівська».

Зазначене твердження ґрунтується на неправильному трактуванні змісту відповідних документів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що шахта «Гірник» та шахта «Курахівська» входили до шахтоуправління «Курахівське».

Посилання у наказі ВО «Селидіввугілля» на шахту «Гірник» ш/у «Курахівське» як правонаступника Управління слід розуміти як шахту «Гірник», що входить до шахтоуправління «Курахівське», а не як дві шахти «Гірник» та «Курахівську».

З викладеного вбачається, що між відповідачем та Управлінням відсутні відносини правонаступництва, тому висновки судів про неможливість виконання зобов'язань Управління шахтою «Курахівська» є правильними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення судів такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов