Постановление суда № 41001821, 06.10.2014, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/5802/14-ц

Провадження № 22-ц/792/1584/14

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Хмельницький

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді Харчука В.М.,

суддів: Кізюн О.Ю.,

Баса О.Г.

при секретарі: Дубовій М.В.

з участю: апелянта та представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц/792/1584/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2014 року по цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького до ОСОБА_2 за участі органу опіки та піклування - служби у справах дітей Хмельницької міської ради про виселення, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія ,

В С Т А Н О В И Л А :

в березні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачка разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, незаконно проживає в кімнаті АДРЕСА_1. Даний гуртожиток перебуває на балансі КЕВ м. Хмельницького, який підпорядковується Міністерству оборони України, тому в ньому мають право проживати тільки військовослужбовці, працівники МОУ, Збройних Сил України.

Відповідачка відношення до МОУ не має, тому просив виселити ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 із займаної ними кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла, стягнути понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.

_____________

Головуючий в першій інстанції - Карплюк О.І. Справа № 22ц/792/1584/14

Доповідач - Харчук В.М. Категорія №44

В ході розгляду справи представник позивача позов підтримував.

Відповідач, її представник та представник служби у справах дітей Хмельницької міської ради проти заявлених вимог заперечили, посилаючись на те, що відповідач на законних підставах у 2000 році вселилась в даний гуртожиток, іншого житла не має, на її утриманні неповнолітня дитина.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2014 року позовні вимоги позивача задоволені.

Виселено ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького судовий збір в сумі 243,60 гривень.

На рішення суду від 13 червня 2014 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права - ст.ст. 213-214 ЦПК України, ч. 2 ст. 65, 124 ЖК України, ст. 182 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», положення ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.

Апелянт зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що відповідач на законних підставах вселилась в кімнату гуртожитку, зареєструвала своє проживання і більше 14 років в ньому проживає.

Вона як наймач житла повністю виконує свої обов»язки за договором найму, оплачує комунальні платежі і не порушує громадський порядок та правила користування гуртожитком.

З нею проживає малолітній син і вона не має іншого житла.

Тому апелянт вважає, що не може бути виселена без надання іншого житла. При таких обставинах держава зобов»язана вжити заходів до забезпечення житлом її малолітнього сина, який набув таких же прав на проживання в гуртожитку, як і вона.

Суд при вирішенні спору також не з»ясував, хто саме є власником житла, так як права власності та речові права відповідно до вимог закону повинні бути зареєстровані.

Балансоутримувач лише здійснює утримання житла на балансі, веде облік житла, здійснює розрахунки коштів, необхідних для утримання житла, забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію.

Власником житла є особа, право власності якої зареєстроване.

Тому апелянт просить рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 червня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові.

Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга апелянта задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 10, 60, 213, 214, 308 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності. Кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Рішення суду повинне бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення судового рішення суд вирішує, в тому числі, і такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до даних правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу апелянта і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.ст.125, 127-132 ЖК України, пунктів 2, 9, 10, 40 Примірного Положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 року, що діяла на час вселення відповідачів до гуртожитку КЕВ міста Хмельницького у 2000 році; положень п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.5, ч. 2, 5.10, 5.12 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011 року та зареєстрованої у Мінюсті України 10.01.2012 року за № 24\20337, що діє на час вирішення спору судом, гуртожиток у військовій частині призначається для тимчасового проживання військовослужбовців Збройних Сил України на період проходження військової служби та до забезпечення іншим постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України, а також для тимчасового проживання працівників Збройних Сил України на період їх роботи за трудовим договором до забезпечення іншим постійним житлом у встановленому житловим законодавством порядку.

Приміщення в гуртожитку надається військовослужбовцям за відсутності у них іншого житла рішенням начальника квартирно-експлуатаційного відділу на підставі рапорта військовослужбовця та клопотання начальника військової частини та на підставі інших документів, передбачених Інструкцією.

На підставі рішення військовослужбовцю надається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення військовослужбовця та членів його сім"ї до жилого приміщення в гуртожитку.

Військовослужбовець або особа, звільнена з військової служби, та члени її сім"ї зобов"язані у двотижневий термін звільнити займане жиле приміщення в гуртожитку в разі надання службового житла чи отримання іншого житла для постійного проживання.

Працівники Збройних сил України та члени їх сімей зобов"язані у двотижневий термін звільнити займане ними приміщення в гуртожитку в разі

звільнення з роботи (крім звільнення на пенсію за віком або у разі, якщо працівник пропрацював у військовій частині більше 10 років).

Військовослужбовець, який звільнився з військової служби і має вислугу менше, ніж 10 років, підлягає виселенню разом із членами сім"ї без надання іншого житла.

У разі, якщо військовослужбовець, звільнений з військової служби, не перебуває на квартирному обліку для покращання житлових умов, він підлягає виселенню разом із членами сім"ї незалежно від кількості років військової вислуги.

У разі звільнення з військової служби військовослужбовця, який має вислугу більше 10 років і який перебуває на обліку для покращання житлових умов, він та члени його сім"ї не можуть бути виселені без надання іншого житла або до забезпечення постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України.

Не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житла особи, зазначені в ст. 125 ЖК України, а саме: інваліди війни та інваліди військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок виконання обов"язків військової служби, особи, які пропрацювали у військовій частині на підставах трудового договору не менше, як десять років, особи, звільнені за скороченням чисельності чи штату працівників, пенсіонери по старості, одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом із ними, інші деякі категорії громадян.

У випадку відмови зазначених осіб у звільненні приміщення в гуртожитку,вони підлягають виселенню в судовому порядку з наданням іншого житла чи без надання такого.

Стаття 18 Закону України „Про охорону дитинства" покладає на державу обов"язок по забезпеченню прав дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім"ї наймача житла або його власника мають право користуватись житлом нарівні з наймачем або власником, але їхнє право є похідним від права квартиронаймача.

Статтею 27 Конвенції «Про права дитини», схваленою резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Судом першої інстанції правильно встановлено що гуртожиток за адресою: місто Хмельницький, вулиця Городовікова,6\1 належить на праві власності державі Україна в особі Міністерства оборони і призначений для тимчасового забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України, робітників та службовців, які за трудовими договорами працюють у військових частинах України.

В липні 2000 року військовослужбовцю Збройних Сил України лейтенанту ОСОБА_2 на сім»ю з двох осіб, в тому числі і дружину ОСОБА_2, командиром в\ч № А 3808 міста Хмельницького надано кімнату АДРЕСА_1, куди сім»я військовослужбовця вселилась та зареєструвала своє проживання.

У 2002 році у подружжя народився син ОСОБА_3, який з моменту народження зареєстрований в даній кімнаті з ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживає в ній.

Сімейне життя подружжя ОСОБА_2 не склалось і шлюб між подружжям розірвано, військовослужбовець ОСОБА_2 виселився з даної кімнати і в ній не проживає.

В кімнаті залишилась проживати його колишня дружина ОСОБА_2 та неповнолітній син ОСОБА_3.

01 січня 2006 року даний гуртожиток переданий на баланс квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького від військової частини № А 3808, перебуває на балансі та обслуговуванні КЕВ і останнє відповідно до чинного законодавства (Інструкції від 30.11.2011 року) володіє правом заселення в гуртожиток військовослужбовців та працівників військових частин міста Хмельницького та правом видачі ордерів на таке заселення. А отже, КЕВ міста Хмельницького із цих підстав має право звертатись до суду із позовами про захист порушених прав та виселення з гуртожитку осіб, які незаконно в ньому проживають.

ОСОБА_2 ніколи в жодній військовій частині не працювала, не являється військовослужбовцем Збройних сил України, вселилась в гуртожиток як член сім»ї військовослужбовця, самостійного законного права на проживання в гуртожитку не набула. Її право та право її неповнолітнього сина є похідним від права колишнього чоловіка ОСОБА_2 і це право припинилося з моменту виселення колишнього чоловіка з кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку та втрати права чоловіка на проживання в кімнаті.

Ураховуючи цільове призначення гуртожитку для заселення військовослужбовців та працівників збройних Сил України, відсутність трудових стосунків ОСОБА_2 з Міністерством оборони України, ураховуючи, що вона не відноситься до категорії осіб, передбачених ст. 125 ЖК України, самостійного права на проживання в гуртожитку не набула, відмовилась добровільно виселятись із займаної кімнати гуртожитку, то права КЕВ міста Хмельницького на заселення в гуртожиток військовослужбовців Збройних Сил України порушені і вони підлягають відновленню.

Наведені обставини фактично підтверджуються поясненнями сторін, дослідженими письмовими доказами: довідкою будинкоуправління № 2 КЕВ міста Хмельницького, особовою карткою проживаючих в кімнаті АДРЕСА_1 гуртожитку; довідкою КЕВ міста Хмельницького про те, що на квартирному обліку ОСОБА_2 не перебуває, в трудових стосунках із Збройними Силами України не перебуває; довідкою Хмельницької міської лікарні про те, що ОСОБА_2 працює біологом клініко-діагностичної лабораторії Хмельницької дитячої лікарні; поданням начальника відділу по боротьбі з корупцією - заступника начальника Західного територіального управління Військової служби правопорядку, довідкою КЕВ про перебування на обліку потребуючих покращання житлових умов 384 військовслужбовців, копією рапорту військовослужбовця ОСОБА_2 про надання йому кімнати в гуртожитку з відповідними резолюціями керівництва, письмовими претензіями про виселення, індивідуальною карткою обліку будівлі, зведеним актом вартості будівель та актом приймання передачі будівель, в тому числі гуртожитку, від військової частини до КЕВ міста Хмельницького (а.с.4-10, 18, 35-41).

В силу спеціального статусу житла до цих правовідносин не можуть бути застосовані норми Закону України „Про охорону дитинства" та норми Конвенції «Про права дитини», які в першу чергу покладають обов»язки по забезпеченню житлом неповнолітніх осіб на їх батьків.

Держава Україна повинна сприяти цим діям батьків в міру можливостей.

Відповідачем суду не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження наявності самостійного права на проживання в гуртожитку після виселення з нього квартиронаймача та колишнього чоловіка - військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2.

В даній справі вирішуються судом житлові правовідносини, в силу діючого законодавства КЕВ міста Хмельницького має повноваження щодо спірного гуртожитку і немає правового значення відсутність державної реєстрації права власності чи речових прав держави чи КЕВ міста Хмельницького щодо спірного гуртожитку.

Даний гуртожиток був збудований та зданий в експлуатацію до набрання чинності ЦК України 2003 року та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно…», це право власності виникло з моменту створення (закінчення будівництва) гуртожитку та прийняття його в експлуатацію за нормами ЦК України 1963 року і право власності на нього держави в особі Міністерства оборони України жодною особою не оспорюється.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, досліджено належні і допустимі докази, які їх підтверджують, цим доказам дана належна оцінка і ухвалено законне та обгрунтоване судове рішення, підстави до скасування чи зміни якого в межах доводів апеляційної скарги апелянта відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 13 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: (підпис) судді: (підписи)

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду В.М. Харчук