Решение № 40948188, 14.10.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2014 р. Справа № 923/1280/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Короткій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", м.Херсон

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа ОСОБА_2, м. Херсон

про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії

за участю представників сторін:

від позивача - Ювченко Т.І., представник за дорученням № 07/2600-14 від 27.12.2013 р.;

від відповідача - не прибув.;

від 3-ї особи - ОСОБА_4, представник за дорученням від 22.07.2014 р.

Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії № 4844 від 06.10.2011р. в редакції додаткової угоди від 25.12.2013 року, укладеного між ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" та споживачем фізичною особою-підприємця ОСОБА_1.

08.09.2014 року ПАТ "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" подано клопотання про залучення до участі у справі фізичну особу ОСОБА_2, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача обґрунтовуючи тим, що 1/2 частка права власності на об'єкт, щодо якого укладено договір про постачання електричної енергії № 4844 належить саме ОСОБА_2.

На задоволення клопотання ПАТ "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" ухвалою суду від 23.09.2014р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_2, оскільки рішення в даній справі може вплинути на її права та обов'язки.

В засіданні суду позивач позовні вимоги підтримав в повному розмірі.

Відповідач, у судові засідання не з'являвся, хоч був належним чином повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Ухвала про порушення провадження у справі від 01.09.2014 року, направлена відповідачеві за адресою, вказаною в позовній заяві, повернулась до суду з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання".

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 03.10.2014р., місцем реєстрації відповідача є: АДРЕСА_1. Така ж адреса вказана позивачем і у позовній заяві.

У пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06 р. (з відповідними змінами) № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" вказано, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на час розгляду справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання, проте, своїм правом приймати участь у судовому засіданні останній не скористався. Про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Представник третьої особи попросив суд залучити до матеріалів справи належним чином завірену копію заочного рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.09.2014 р.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, суд -

в с т а н о в и в:

Між ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір "Про постачання електричної енергії" № 4844 від 06.10.2011р., згідно з яким постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 85,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (далі - Договір).

25 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до договору, в якій викладено в новій редакції п.9.4. договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Пунктом 5.4 ПКЕЕ визначено, що для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання або договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача заявник має надати відповідній організації передбачені цим пунктом документи в числі яких і, копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта).

Матеріалами справи підтверджується, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 при зверненні до позивача із заявою про продовження терміну дії Договору на об'єкт "розважальний комплекс", який розташований за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_3 строком дії до 20.02.2013р., надав постачальнику копію договору оренди (найму) об'єкту, посвідченого приватним нотаріусом 22.02.2013р. Згідно вищевказаного договору ОСОБА_5 надав в оренду ОСОБА_1 належну йому 1/2 частину розважального комплексу, розташованого за адресою: М.Херсон, АДРЕСА_3.

19.06.2014р. до ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" звернулася ФОП ОСОБА_2 із заявою про укладення договору про постачання електричної енергії на об'єкт "розважальний комплекс", який розташований за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_3. До заяви про укладення договору про постачання електричної енергії ФОП ОСОБА_2 надала копію договору купівлі-продажу розважального комплексу, копію Витягу з Державного реєстру правочинів, копію Витягу про державну реєстрацію прав. З зазначених документів вбачається, що розважальний комплекс належить ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частинах, а саме по 1/2 частці кожному.

Представником третьої особи надано до матеріалів справи заочне рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.09.2014 року, яким визнано недійсним договір оренди (найму) від 22.02.2013 року, укладений між ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Згідно приписів ст.35 ГПК України - обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір про постачання електричної енергії №4844 від 06.10.2011 року, укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме з порушенням вимог абз.8 п.5.4. ПКЕЕ, ч.1 ст.358 ЦК України.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Згідно із п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із змісту ст. 215 ЦК України договір може бути визнано недійсним виключно з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, або якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позивачем доведено обставин, які відповідно до ст. 215 ЦК України тягнуть за собою можливість забезпечення судового захисту шляхом визнання договору недійсним, а також доведено факти порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача та третьої особи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 218 грн. 00 коп. відшкодовуються йому за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір про постачання електричної енергії № 4844 від 06.10.2011 року в редакції додаткової угоди від 25.12.2013 року, укладеного між ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" та споживачем фізичною особою-підприємця ОСОБА_1.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (73000, АДРЕСА_2, індивідуальний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (73000 м. Херсон, вул. Пестеля, 5, код ЄДРПОУ 05396638, п/р № 26008302852 ФХОУ АТ "Ощадбанк" у м.Херсоні, МФО 352457) 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Повне рішення складено 20.10.2014р.

Суддя В.В.Литвинова