№ 4091746, 26.05.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

__________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

26 травня 2009 р.                                                                                                       справа № 2-а-1456/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд

Під головуванням судді: Дончика В.В.,

при секретарі судового засідання: Ваталінській М.А.,

за участю: представника позивача - Павлова С.С., представника відповідача -    Тишківського С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  Міжрегіональної Академії управління персоналом в особі філії "Вінницький інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом" (далі - Вінницький інститут МАУП) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

в с т а н о в и в :

В березні 2009 року Вінницький інститут МАУП звернувся в суд з позовом до ДПІ у м. Вінниці про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Зазначали, що за результатами планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2003 року по 30.09.2008 року, проведеною працівниками ДПІ у м. Вінниці, складено Акт перевірки № 280/2350/25500241 від 5.02.2009 року, на підставі якого відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000992350/0 від 10.02.2009 року, яким їм визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток підприємств в сумі 24960 грн., з яких 16640 грн. –основний платіж, 8320 грн. –штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 1.31 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Посилаючись на те, що висновок акта перевірки, щодо безпідставного включення підприємством до складу валових витрат, витрати по послугах оренди за період з 12.10.2005 року по 29.08.2006 року згідно Договору оренди приміщення №31 від 25.08.2005 року в сумі 66561 грн. у зв’язку з тим, що договір не був належним чином оформлений, а тому є нікчемним і не міг створювати будь-яких наслідків в податковому обліку орендаря –Вінницького інституту МАУП, є хибним, оскільки сторонами в цьому договорі закріплено не строк, а термін з 1.09.2005 року до 1.09.2006 року як момент у часі з настанням якого дії сторін мають юридичне значення оренди, у зв’язку з чим, відповідач безпідставно застосував вимоги частини 1 статті 794 Цивільного кодексу України, згідно якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягав державній реєстрації.

Також зазначали, що відповідачем з пропущенням строків притягнення до адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, неправомірно застосовні штрафні санкції.

Враховуючи зазначене, позивач просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000992350/0 від 10.02.2009 року.

Заявою від 21.04.2009 року, представник позивача, на підставі частини 1 статті 94 КАС України, просив включити до складу судових витрат по адміністративній справі витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 2400 грн. (а.с. 99)

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив про їх задоволення.

Представник ДПІ у м. Вінниці в судовому засіданні заперечував проти заявленого позову, аргументуючи його тим, що оскаржуване рішення прийняте в межах наданих повноважень та відповідно до порушень виявлених в ході проведення перевірки, у зв’язку з чим просив відмовити в задоволенні позову. Заперечення долучені до матеріалів справи. (а.с. 172-173).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Міжрегіональна Академія управління персоналом у формі акціонерного товариства закритого типу (код ЄДРПОУ 00127522) 5.12.1996 року зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності Московською районною державною адміністрацією м. Києва, про що видане Свідоцтво про державну реєстрацію (а.с. 8).

На підставі рішення Адміністративної Ради МАУП, закріпленого протоколом № 27 від 1998 року, створена Вінницька філія Міжрегіональної Академії управління персоналом “Вінницький інститут МАУП”(код ЄДРПОУ 25500241).

Згідно Довідки ДПІ у м. Вінниці № 2440 від 20.11.2001 року, Вінницький інститут МАУП перебуває на обліку платників податків у ДПІ у м. Вінниці з 19.11.2001 року (а.с. 14).

Судом також встановлено, що відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб’єктів господарювання, 5 лютого 2009 року працівниками ДПІ у м. Вінниці проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Вінницького інституту МАУП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2003 року по 30.09.2008 року.

За результатами перевірки складено Акт 280/2350/25500241 від 5.02.2009 року, яким встановлені порушення Вінницьким інститутом МАУП підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.3.3(е) пункту 6.3 статті 6 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся, на загальну суму 287 грн., у тому числі за ІV квартал 2005 року в сумі 63,04 грн., за 2006 рік в сумі 197,64 грн., за 2007 рік в сумі 26,32 грн.; пункту 1.31 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16640 грн., у тому числі за 2005 рік в сумі 5402 грн., за І квартал 2006 року в сумі 3586 грн., за ІІ квартал 2006 року в сумі 4504 грн., за ІІІ квартал 2006 року в сумі 3148 грн. (а.с. 15-55).

Позивач, не погоджуючись з пунктом 1 висновку акту перевірки, яким було встановлено заниження податку на прибуток підприємств в період, що перевірявся, на загальну суму 16640 грн., звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки № 19/1 від 9.02.2009 року, в якому зазначали, що підприємство правомірно включило до складу валових витрат, витрати по послугах оренди за період з 12.10.2005 року по 29.08.2006 року, згідно Договору оренди приміщення № 31 від 25.08.2005 року в сумі 66561 грн., з огляду на те, що правила частини 1 статті 794 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані відносно Договору оренди приміщення № 31 від 25.08.2005 року, оскільки фактично даний договір був розірваний достроково до спливу річного терміну його дії (а.с. 80-81).

За результатами розгляду заперечення на акт перевірки, ДПІ у м. Вінниці надана відповідь № 2695/10/23 від 10.02.2009 року, в якій вони посилаються на виявлені та зафіксовані в акті перевірки порушення Вінницьким інститутом МАУП вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (а.с. 82-84).

На підставі Акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000992350/0 від 10.02.2009 року, яким Вінницькому інституту МАУП донараховано податок на прибуток підприємств в сумі 16640 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 8320 грн., всього, загальна сума податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств склала 24960 грн. (а.с. 56).

В ході дослідження обставин справи, оцінки доказів в їх сукупності, судом також встановлено наступне, що 25 серпня 2005 року між Вінницьким інститутом МАУП та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шанс-ДВА”, укладено Договір оренди приміщення № 34, відповідно до якого, Вінницький інститут МАУП, виступаючий в ролі орендаря, прийняв від Товариства з обмеженою відповідальністю “Шанс-ДВА”- орендодавця, в орендне користування приміщення в будівлі, загальною площею 749 м-2, що знаходиться за адресою вул. Келецька,76, м. Вінниця. За умовами Договору, щомісячна орендна плата складала 8239 грн. Пунктом 5.1 Договору, було встановлено термін його дії - з 1.09.2005 року до 1.09.2006 року, тобто один рік.

Згідно Акту прийому-передачі в оренду об’єкта від 25.08.2005 року, приміщення, за договором оренди, фактично було передано в орендне користування Вінницькому інституту МАУП (а.с. 60). Відповідно Акту прийому-передачі об’єкта з оренди від 30.06.2009 року, орендоване приміщення було передане орендодавцю (а.с. 61).

В судовому засіданні представник позивача зазначав, що оскільки фактично орендоване приміщення Вінницький інститут МАУП використовував менше одного року, незважаючи на те, що договір оренди був укладений терміном на один рік, позивач не повинен був його нотаріально посвідчувати та реєструвати, а відтак він є дійсним в період його дії, що надає законних підстав включати в податкові Декларації з податку на прибуток до складу валових витрат, витрати по послугах оренди за період з 12.10.2005 року по 29.08.2006 року.

Проте, суд вважає, що таке твердження позивача не заслуговує на увагу та суперечить вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог статті 793 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (тут і далі ЦК України в редакції чинній на момент укладення договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Згідно статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 236 ЦК України зазначено, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно визначенню даному пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи визначення, наведені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”та ЦК України, придбання платником податку послуг (що має місце в даних спірних відносинах), може бути підставою для віднесення до складу валових витрат лише за умови дійсності цивільно-правового договору, в даному випадку –це Договір оренди приміщення № 34 від 25.08.2005 року.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що оскільки Договір оренди приміщення № 34 від 25.08.2005 року, не було оформлено в установленому законом порядку, зокрема, його не було нотаріально посвідчено, відсутня державна реєстрація, він є нікчемним і не міг створювати таких юридичних наслідків як, надання права позивачу включати в Декларації з податку на прибуток підприємств за ІV квартал 2005, І-ІІІ квартали 2006 року, в рядку 04.13 “Валові витрати”, витрати по послугах оренди за період з 12.10.2005 року по 29.08.2006 року.

Відповідно пункту 1.31 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”(далі - Закон), продаж товарів –це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами  купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її  надання, а  також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно пункту 3.1 статті 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, в судовому засіданні було встановлено, що Вінницький інститут МАУП, всупереч вище зазначеним нормам Закону, безпідставно включив до складу валових витрат, відображених в Деклараціях з податку на прибуток підприємств за ІV квартал 2005, І-ІІІ квартали 2006 року, витрати по послугах оренди за період з 12.10.2005 року по 29.08.2006 року, оскільки Договір оренди № 34, на підставі якого включені витрати, на момент виникнення правовідносин, не був зареєстрований в установленому порядку, в результаті чого, позивач допустив заниження податку на прибуток в період що перевірявся на суму 16640 грн.

До судження позивача щодо пропуску відповідачем строку застосування штрафних санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, суд також ставиться критично з огляду на наступне.

Згідно статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 238 Господарського кодексу України, передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Виходячи зі змісту статті 1 Господарського кодексу України - цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України, передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання, поряд з суб'єктами господарювання є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів.

Таким чином, в даних правовідносинах ДПІ не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Крім того, згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України, не є предметом регулювання цього Кодексу: адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно зі пп. 15.1.1 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, (або іншими Законами України) не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Відповідно до вимог п. 17.3 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” сплата (стягнення) штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарською санкцією у розумінні норм Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави щодо застосування до спірних правовідносин строків застосування санкцій передбачених статтею 250 вказаного Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0000992350/0 від 10.02.2009 року прийняте на підставі порушень виявлених в ході перевірки і є законним.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження  з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Керуючись статтями 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

В задоволені позову відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено протягом строку, встановленого статтею 160 КАС України.

Суддя                                                                                     Дончик Віталій Володимирович