Постановление суда № 40870610, 22.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/24302/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Вербицької О.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2а-16620/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут електромагнітних досліджень»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 09.09.2010 № 0000431800/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 70046,6 грн., в тому числі: 53882 грн. основного платежу та 16164,6 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Київському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут електромагнітних досліджень» в письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 09.09.2010 № 0000431800/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 70046,6 грн., в тому числі: 53882 грн. основного платежу та 16164,6 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 27.08.2010 № 8816/1800/22616948, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягали у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ПП «Донтехкомплект» технічного майна в загальній сумі 10659396,40 грн. за договорами купівлі-продажу від 14.04.2010 № 14 04 10, від 18.05.2010 № 18-05-10.

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаного контрагента, існують розбіжності, оскільки подана останнім декларація не визнана контролюючим органам податковою звітністю. З цих підстав контролюючий орган ставить під сумнів реальне здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з неподанням контрагентами платника податків податкової звітності або невизнання декларацій з податку на додану варітьсь податковою звітністю, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним Законом не передбачено.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (договорами купівлі-продажу від 14.04.2010 № 14-04-10, від 18.05.2010 № 18-05-10, договорів комісії від 10.08.2009 № 8ТЕ-1-234-Д/К-09, від 26.11.2009 № 8ТЕ-1-300-Д/К-09, актами до договорів від 23.06.2010 та від 07.06.2010, вантажними деклараціями від 23.06.2010 № 100000032/2010/070631, від 09.06.2010 № 100000032/2010/070579 та № 100000032/2010/065154), які підтверджують фактичну поставку та отримання придбаних товарів, а також його реалізацію Дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного розрахункового зовнішньоторговельного підприємства «СпецТехноЕкспорт». Податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. До того ж незвітування чи неналежне звітування постачальниками податкових зобов'язань не свідчить про те, що операції не мали реального характеру.

Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про фіктивність господарської операції, адже у даному випадку необхідно виходити з характеру та змісту здійснення господарських операцій.

За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст та призначення яких узгоджується з характером господарських операцій, відсутність у юридичної особи основних засобів, не є підставою для висновку про неможливість реального її здійснення та ведення господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товару (робіт, послуг) та протиправне складання оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді О.В. Вербицька

Ю.І. Цвіркун