Постановление суда № 40820863, 11.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/1240/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2011

у справі № 2а/0570/11453/2011

за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю з

іноземними інвестиціями „Донікс"

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

про визнання дій протиправними

ВСТАНОВИВ:

Наукове - виробниче товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Донікс" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про Донецька про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000472342 від 23.06.2011 та визнання протиправними дії податкового органу щодо винесення податкового повідомлення-рішення № 0000472342 від 23.06.2011.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2011 позовні вимоги задоволено частково, скасовано частково податкове повідомлення-рішення № 0000472342 від 23.06.2011 в сумі 6390 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.09.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000472342 від 23.06.2011, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання в сумі 55521,15 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на землю за 2010 рік та складено акт № 420/23/13495380 від 30.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000472342 від 23.06.2011, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання в розмірі 55521, 15 грн.: основний платіж 44280, 92 грн., штрафні (фінансові) санкції 11240, 23 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем розділу 6 ст. 14, 15 Закону України „Про плату за землю" № 2535-ХП від 03.07.1992, "а", "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 підприємством не надано розрахунок плати за землю з дня виникнення права власності 27.05.2010, таким чином перевіркою повноти визначення суми земельного податку за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 встановлено його заниження у сумі 44280, 92 грн.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з дня укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.05.2011, отримавши у власність нерухоме майно за адресою м. Донецьк вул. Магдебурзька 1-в, повинен сплачувати земельний податок.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України є: державний акт; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом; свідоцтво про право на спадщину; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У ст. 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом ст. 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Частиною 3 ст. 30 Земельного кодексу України при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель і споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Враховуючи викладене, відповідачем правомірно нараховано позивачу суму податкового зобов'язання з земельного податку.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2011 у справі № 2а/0570/11453/2011 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2011 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2011 у справі № 2а/0570/11453/2011 скасувати.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2010 у справі № 2а/0570/11453/2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко